Пʼятниця, 4 червня 1875

На купанні з Сабатіні; біля дверей кабіни до мене підходить привітатися Одіффер, у білому, як і я.
Він пустив коня вчвал, аби прибути першим, і справді прибув першим, але ми проїхали просто повз, так що, перетинаючи Набережну, він усе обертався, дивився й спинявся. Висіли ми лише на зворотному шляху.
Я купаюся мало й сама.
Я відпускаю Сабатіні, і всі ми йдемо пішки до «Румпельмаєра».
Я, Ольга, Ґалула попереду, а перед нами все ж Коліньйон і Ніна. Марі, Діна, Паріс, Валіцький і Джирофла йдуть за нами.
Усі багато сміються через Пратера, якого Джирофла зве Джирофлою. Джирофла обіцяє пошукати мені коня для кавалькади, яку ми влаштовуємо в понеділок. Він питає мене, куди ми щодня ходимо, вийшовши від «Румпельмаєра», я кажу — до «London House».
Я вертаюся із Сапоженіковими, а Діна, Коліньйон і Паріс ідуть до «London House» й застають там того чоловіка.
Це розрахунок чи випадок?
Ось у чім питання. Коліньйон каже, що вчора за чаєм, коли мама назвала мене печенькою, він стиха мовив: моя гарна печенька. «Я була здивована й глянула на нього», — додала вона.
Це дурниці.
Я цілком спокійна ще з учорашнього ранку, а ввечері мені сумно.
Ми з Марі й Ольгою зʼїдаємо кіло соняшникового насіння на моїй маленькій терасі, і я йду спати об одинадцятій, бліда й стомлена.

Примітки

В оригіналі англійською: «That is the question» (з «Гамлета» Шекспіра). ↩
По-російськи: печенька — пестливе звертання, «печивонько, любонько». ↩
В оригіналі італійською, з російським словом: «mio bella petchouna» (мало б бути mia bella; суміш італійської з російською). ↩