Вівторок, 1 червня 1875

Кап-де-Б'ю!
Ну й погода! Вітер, курява, буря.
Я виходжу з Коліньйон і Діною. Мама й решта в Монако. На музиці ми бачимо Джирофлу, який лише проходить мимо.
У «Румпельмаєра», коли я заходила, він підійшов потиснути мені руку. Оце манери.
Ми сиділи за столиком навпроти його, він був із Данісом тощо. Я назвала Пратера (мого любого пса) Джирофлою; Коліньйон і Діна сміялися, і я теж.
Шкодую, що не заговорила до малого, одне слово, одна фраза, байдуже що. О! так, я про це шкодую. Коли він підійшов подати мені руку зі словами: «Добридень, панно, як ся маєте?» — треба було сказати щось інше, ніж Дякую, добродію. Шкодую про це. Зрештою, це не біда.
Я зачесала своє волосся так граційно, воно таке золотаве й легке, що це справжня чарівність. Очі мої сяють і жваві, словом, обличчя моє осяяне. Я така гарна, що не знаю, де подітися. (Поки я пишу) обличчя, гідне пензля, легке, свіже, осяйне, а очі — звичайнісінько сірі, але іскристі від лукавства й удоволення.
Гляньте, добрі люди, що означає тінь... як би сказати... тінь зітхальника. Один у мене вже був, але я його ненавиділа, тоді як цього я не ненавиджу зовсім. Тож це було б щось геть нове, той не рахується, позаяк я його ненавиділа й досі ненавиджу страшенно.
Боже мій, цей чоловік учинить мені якусь капость, така ненависть неприродна.
Який жаль, що ніхто мене не бачить. О! яка я гарна, не лише гарна, а й граційна, та жвава, та дотепна (я кажу про своє обличчя). Ніхто цього не прочитає, я можу сміливо казати правду.
Та, наче навмисне, я така гарна лише ввечері вдома, у домашньому вбранні, де [Викреслено: завжди] ніхто мене не бачить.
Це кучеряве [Викреслено: завите], золотаве волосся мене прикрашає, надто те, що на лобі й на скронях; останнє має сріблястий полиск і спадає дрібними кучериками, утворюючи мені наче ореол. Я бачила на чудовій севрській вазі мальовану Психею — і я схожа на неї, мов портрет.
Яка шкода, що мене не можна побачити, бо ніхто не повірить тому, що я тут кажу, ще, може, й засміють. А проте я кажу правду, саму лиш правду. Скажуть, що мені здається, ніби я кажу правду, що я себе засліплюю, але ні, зовсім ні.
[Примітка: 1880. Ця краса була недовговічна. Я себе не засліплювала, тож добре бачу, що обличчя моє тепер уже зовсім не таке гарне; зате постать краща...]
Я добре бачу, коли я негарна. Зрештою, немає нічого мінливішого за моє обличчя.
Це, безперечно, Одіффре: до речі, він учора був у нас, я знайшла його візитівку на своєму туалетному столику.
Тож я казала, що це, безперечно, Одіффре приносить щастя моєму обличчю.
Мама помітила цю переміну й сказала мені про це, і тітка теж.
Боже мій, дай моєму обличчю й далі лишатися в такому стані.
За п'ять хвилин я, може, знову стану лише стерпною.
Я щойно знову на себе глянула... Очі майже чорні, а губи вологі, що це зі мною. Та що ж це зі мною?
Очі майже чорні, а губи вологі, що це зі мною, що я така гарна? Це тривожно й неприродно.
Я сьогодні, як і щодня від часу знайомства з Одіффре, схвильована й збуджена. Це втомлює, але я звикну.
Бавмося, бавмося,
Доки ми молоді. Зривайте, зривайте свою юність. Як цій квітці, старість Затьмарить вашу красу.
Надто якщо мені доведеться терпіти Мілорадовича, займімося Одіффре, вони схожі, і це дуже зручно, та не лише це. Мама вчора в театрі сказала із сяючим обличчям:
— *Надю, а чого ж вона все-таки хотіла — познайомитися з ним.
— Нікчема,* — відповіла тітка тим тоном, яким сказала б «любий ангеле», дивлячись на мене.
Перебільшують: ми знайомі з ним не тому, що я того хотіла, а тому, що він того хотів. Та байдуже.
Боже мій, я просила в Тебе маленький роман, і Ти, здається, мені його даруєш. Не відступай, будь поблажливий! Я нетерпляче чекаю завтрашнього дня.
Я нетерпляче чекаю завтрашнього дня, я вся схвильована, я біжу лягати, аби скоротити час.
Ось уже втретє я витягаю цей щоденник зі скриньки, щоб дописати те, що спадає мені на думку. Я вся збурена, і мій запис теж.
Якби я обмірковувала, якби складала, — але я пишу, як думаю, і те, що думаю, а надто — як думаю.
Я не торкаюся землі з радості!
Я бачу себе гарною, і мені здається, що світ належить мені.
Я написала Полю листа з латинськими цитатами, щоб утерти носа батькові (я мало не сказала «батько-фат», але це негарно).