Середа, 26 травня 1875

Ніщо не зрівняється з моєю тривогою. Тут ідеться про моє самолюбство, бо коли він насмілився пожартувати, то це жарт надто вже грубий, треба визнати.
Учора, вертаючись, я вголос дала таку обітницю: коли небо змилується наді мною й зробить цього мужлая закоханим у мене, я знущатимуся з нього, змушу його лазити рачки, змушу його пофарбувати волосся в жовте, змушу його поголити голову, змушу його качатися в багні, змушу його стрибнути в море вдягненим — я страшно помщуся.
Безглузді й нездійсненні слова!
Цього ранку в мами ми говоримо про подію. А зрештою, це тонкий хлопець.
А коли він знає, то це, може, такий спосіб віддячити нам за наш візит до замку.
Мама й тітка беруть цю справу без жодного «наступного антракту» й бавляться, кажучи дурниці: що він гарний, що мені шістнадцять, що він сусід, що це небезпечно, що в нього під рукою тисяча засобів подобатися — верхові коні, ілюмінації в замку й тисяча всякого. Що, зрештою, не я змушу його лазити рачки, а він мене змусить лазити рачки, тож хай я начуваюся.
Усе це зі сміхом, цілком задоволені й сяючі. А мене це не рятує від того, щоб смажитися на грилі.
Де ж його відрекомендують? Чи, може, вийде, як торік, коли його мав відрекомендувати Арсон. Який осоружний стан. Тисяча чортів, що ж я тоді робитиму заради чоловіка, якого покохаю.
Це буде жахливо. Але тут самолюбство, тут гордість, а ці два звірі в сто разів сильніші за кохання [до] цього білявого недоумка.
Я виходжу надто пізно; коли ми їдемо по Сапоженікових, екіпаж чудовиська стоїть біля купалень, та коли ми туди дістаємось, його вже немає. Уже по шостій, і майже нікого немає.
Скільки крові я собі зіпсувала з учорашнього дня. О! він мені за це заплатить, аби тільки Бог захотів.
Я збентежена й принижена.
Насмілитися отак познущатися!
Жартувати зі мною, що вже не мала дівчинка. Тисяча чортів!
Сподіваюся, що нічого лихого з цього не вийде й що все скінчиться на добре.
О! але я дорого змушу заплатити за мої вчорашні та сьогоднішні муки.
А хтозна, може, я й нічогісінько не змушу платити. Я легко прощаю, та й не певна себе. Ось у чім біда. Кілька успіхів додали б мені сміливості, але вони не приходять, ці успіхи.
Ventre Saint-Gris!

Примітки

В оригіналі по-французьки збережено старовинну клятьбу, приписувану Генріхові IV (≈ «Сто чортів!»).