Четвер, 20 травня 1875

Примітка упорядників
[Один рядок закреслено]
Купалася я вельми спокійно й, лишившись сама в кабіні, милувалася своїм волоссям, що, поки я була зовсім гола, вкривало мені плечі й спину аж до пояса, наче левʼяча грива.
А тепер — я провела розкішний вечір, я так сміялася, так сміялася! Давали «Каприз», «Удову з камеліями», «Італійський соломʼяний бриль».
Треба бачити Равеля — він справді чудовий, незрівнянний.
А ще, окрім пʼєс, там була та мавпа Джирофла з Ґалулою, Саетоне й ще кимось. Я затулялася віялом, а він уперто лорнетував мене, і коли я лорнетувала Равеля, він знову лорнетував мене.
Я в простій білій вовняній сукні, зачесана легко, природно й не за модою. Я задоволена собою, а видовище таке кумедне, що я не знаю, де подітися.
А Джирофла поводиться, мов школяр.
Кажіть-бо — чудовисько! справжнє чудовисько, негідник, хам.
Цілий вечір дивитися, лорнетувати, нишком перемовлятися з Ґалулою. Я гадала, що його бодай відрекомендують.
Аж ніяк! аніскілечки; ми виходимо, і ця бестія стає нам на дорозі, я проходжу повз нього, а Ґалула підходить побажати мені доброго вечора, спитати про здоровʼя моєї пані матінки й сказати, що мав приємність бачити її позавчора:
— Учора, добродію? — кинула я, не спиняючись.
— Ні, панно, позавчора.
— Так, вона і справді виходила.
І я велично пропливаю зі своїм шлейфом, мов іспанська інфанта.
«Що ти там робиш!» — чую вигук Терффідуа й бачу, як він хапає Ґалулу за полу.
Ми сідаємо в екіпаж, я остання й так, щоб опинитися з боку театру; навпроти дверцят стоять двоє ангелів, Ґалула й той другий:
— Добривечір, панно, — каже мені перший, знімаючи з голови капелюха й усміхаючись.
— Добривечір, добродію.
А це чудовисько Джирофла так близько до цього Ґалули (до якого цього вечора він особливо горнеться), що, попри всі мої зусилля, половина мого «добривечір» дістається й йому, і він дивиться що є сили. Але, як подумати, яка честь для цього жалюгідного мужлая, адже я стану найзнаменитішою жінкою! Уже самим тим, що я ним так переймаюся, я його прославляю й осяюю своїм майбутнім промінням.
Щасливий шахрай!
Дарма я жартую й зву його чудовиськом тощо — ще подумають, що я в нього закохана.
Боже борони! Він гарний і свіжий, найелегантніший тут, і мене бавлять усі ці мавпування. А сьогоднішні! Ні, це аж надто кумедно — увесь час віяло й бінокль.
Я ж бо гарненька — то чому, в біса, він не закохається в мене по вуха? Принаймні було б над чим посміятися.

Примітки

Le Caprice — імовірно, одноактна комедія Альфреда де Мюссе «Примха» (Un caprice, «Комеді Франсез», 1847). ↩
La Veuve aux Camélias (у виданні La Veuve au camélia) — одноактний водевіль Поля Сіродена, Ламбер-Тібу та Альфреда Делакура (театр Пале-Рояль, 1857), пародія на «Даму з камеліями» Дюма-сина. ↩
Un chapeau de paille dʼItalie — комедія-водевіль Ежена Лабіша й Марк-Мішеля (театр Пале-Рояль, 1851). ↩
В оригіналі італійською: «à più non posso». ↩
В оригіналі італійською: «femmina celeberrima». ↩