❦
Субота, 15 травня 1875
Samedi, 15 mai 1875
Мама, тітка й Ніна їдуть до Монако, а ми їдемо до замку!
Maman, ma tante et Nina vont à Monaco et nous allons au château !
До замку Тото, до замку Еміля Одіффре, рожевого, гарненького й свіжого. Досі я не казала, що Терффідуа1 має замок, а тепер, коли я роздивилася його зблизька, опишу його. Усі бачать його здалеку, бо він панує над цілим містом, і я звіряю свій годинник за великим замковим дзиґарем.
Au château à Toto, au château d’Emile Audiffret, rose, joli et frais. Je n’ai pas dit que Terffidua eût un château, jusqu’à présent, maintenant que je l’ai vu de près je le décrirai. Tout le monde le voit de loin car il domine toute la ville et je règle ma montre d’après la grande horloge du château .
Га? Хіба ж не гарно звучить?
Hein ? Ça ne sonne-t-il pas bien ?
Ну звісно!2 — як каже наш кучер.
Pardi ! comme dit notre cocher.
Марі з сестрою заїжджають по мене своїм ландо. Марі каже їхати кудись поблизу замку, щоб подивитися на нього, кучер усміхається й піднімається провулком, що неподалік від Крона. Ми наближаємося, сміючись, базікаючи й щомиті червоніючи, а оскільки ми говоримо французькою, то, коли ми взялися захоплюватися, кучер устряв у розмову:
Marie et sa sœur viennent me prendre avec leur landau. Marie dit d’aller quelque part près du château pour le voir, le cocher sourit et monte par la ruelle qui se trouve près de Krohn. Nous approchons riant et bavardant et rougissant à chaque instant, et comme nous parlons français, quand nous commençâmes à admirer, le cocher se mêla à la conversation:
— Та що ж воно красиве, а як ви побачите згори, з вежі, то це геть інша річ, видко ціле місто.3
— Oui, que c’est joli, si vous voyez d’en haut, de la tour c’est ben autré chosé, on voit touté la villé.
— Справді?
— Vraiment ?
— Та авжеж (так)... Хочете зайти? — провадить наш візник.
Et voui (oui)... Voulez-vous entrer ? continue notre conducteur.
— Але ж туди не можна зайти?
— Mais on ne peut pas entrer ?
— Можна, треба попросити дозволу, це легко!
— Oui, il faut demander la permission, c’est facile !
— Але ми не хочемо.
— Mais nous ne voulons pas.
— Та я це беру на себе.
— Mais je m’en charge.
— Та ні ж, та ні.
— Mais non, mais non.
І кучер ну наполягати, наче йому за це платять, а ми ну відмовлятися.
Et le cocher d’insister comme s’il était payé pour cela et nous de refuser.
— Ну то хоч обʼїхати кругом хочете?
— Enfin voulez-vous faire le tour ?
— Хай обʼїхати, — кажу я, гадаючи, що він повезе нас кругом іншою вулицею. Та який же був мій, наш подив! Він зупиняється перед однією з брам; я й забула про замок: замок збудовано з тесаного каменю, із двома вежами, вікнами у формі хреста, терасами, величезною вхідною брамою на першому поверсі, такому високому, що його можна було б назвати другим. Праворуч є також служби чи їдальня, не знаю, але все це дуже гарне.
— Le tour soit, dis-je pensant qu’il nous ferait faire le tour par une autre rue. Mais quelle est ma, notre surprise ! Il s’arrête devant une des portes; j’oublie le château, le château est bâti en pierre de taille, avec deux tours, des fenêtres en forme de croix, des terrasses, une immense porte d’entrée au rez-de-chaussée, assez haut pour être nommé premier étage. Il y a également les offices à droite, ou la salle à manger je ne sais, mais le tout est très beau.
Сад величезний, чи радше ділянка, бо дерев немає.
Le jardin est immense ou plutôt le terrain car il n’y a pas d’arbres.
Від будинку спускаються гарними терасами аж до саду, попереду величезний моріг, потім алеї та газони, що чекають на квітники. Маєток оточений гарним муром із прорізами тут і там; є брама навпроти замку, а головний вʼїзд збоку.
On descend de la maison par de belles terrasses jusqu’au jardin, il y a une immense pelouse devant, puis des allées et des gazons attendant des massifs. La propriété est entourée d’un beau mur avec des jours çà et là; il y a une porte en face du château, la grande entrée est de côté.
Дві вежі та залізна брама, увінчана склепінням чи не знаю, як це назвати, а до того ж мухи заважають мені писати!
Deux tours et un portail de fer, surmonté d’une voûte ou d’un je ne sais comment nommer cela, au surplus les mouches m’empêchent d’écrire !
Вежі відокремлені від корпусу будівлі — справжній вʼїзд старовинного замку. Словом, усе велике, багате й гарне, коли не сказати — вишукане до дивовижі.
Les tours sont détachées du corps du bâtiment, véritable entrée d’ancien château. En somme tout est grand, riche et beau sinon merveilleux de goût.
Отож кучер зупиняється перед однією з брам і починає гукати: «Пане Емілю! Пане Емілю!»4
Le cocher s’arrête donc devant une des portes et se met à appeler - Monsieur Emile ! Monsieur Emile ^1^
Першої миті ми не зрозуміли, а потім:
Le premier moment nous n’avons pas compris, puis :
— Не його, не його! — кричить Марі.
— Pas lui, pas lui crie Marie.
— Ні, ні, я не хочу, ми не хочемо.
— Non, non, je ne veux pas, nous ne voulons pas.
— Та я ж тільки проведу вас садом, — каже здивований чоловік.
— Mais je vous ferai passer par le jardin seulement, dit l’homme étonné.
— Та ми не хочемо, — кажу я, а кучер затявся.
— Mais nous ne voulons pas, dis-je, et le cocher s’obstine.
— Та ні, — кричу я нарешті, — нізащо у світі, я не хочу. Але кого ви кличете?
— Mais non, crié-je enfin, pour rien au monde, je ne veux pas. Mais qui appelez-vous ?
— Ну звісно! Господаря замку, пана Еміля. Ох, якби ж він почув!
— Pardi ! le maître du château, Monsieur Emile. Oh ! s’il avait entendu !
Три божевільні біля брами.
Trois folles à la porte.
Треба було чути, як ми кричали; ми були наче в кошмарі, кричали й сміялися водночас.
Il fallait nous entendre crier, nous étions comme dans un cauchemar, criant et riant en même temps.
Сміялися, бо нам хотілося зайти, а кричали, бо боялися зайти.
Riant parce que nous avions envie d’entrer et criant parce que nous avions peur d’entrer.
Цей кучер нас заінтригував, ми з Марі його розпитали. Він дуже добре знає господаря замку: це він був кучером у тому домі, возив пана Еміля до ліцею й ходив грати з ним у більярд:
Ce cocher nous intrigua, Marie et moi le questionnâmes. Il connaît très bien le châtelain, c’est lui qui était cocher dans la maison, conduisait M. Emile au Lycée et allait jouer avec lui au billard:
— Знаєте кавʼярню на вулиці Кассіні? — каже він на пояснення.
— Vous savez le café à la rue Cassini ? dit-il en guise d’explication.
— Як це, з вами?
— Comment, avec vous ?
— Та зо мною самим.5
— Oui, avec queu moi.
— А давно це було?
— Combien il y a de temps de cela.
— Вісім років тому.
— Huit ans.
— А скільки ж йому років?
— Mais quel âge a-t-il donc ?
— Двадцять три роки.
— Vingt-trois ans.
— То він не скінчив навчання?
— Mais il n’a donc pas fini ses études ?
— Ні, як отримав спадок, то одразу й кинув і зажив сам.
— Non, quand il a eu la fortune il a quitté de suité et il est allé seul.
— Від кого він отримав спадок?
— De qui il a eu la fortune ?
— Від свого діда.
— De son grand-père.
— І він живе в замку зовсім сам?
— Et il demeure tout seul au château ?
— Так, зовсім сам.
— Oui, tout seul.
— А батько й мати?
— Et le père et la mère.
— Мати десь гуляє, а батько розʼїжджає.6
— La méreu se promène et le père est dehors.
— А!
— Ah !
— Так, я добре знаю пана Еміля, авжеж! — і на цьому наш кучер, наш чичероне, обернувся до своїх коней, у захваті від самого себе.
— Oui je le connais bien Monsieur Emile, allez ! et sur cela notre cocher, notre cicérone se retourna vers ses chevaux, enchanté de lui-même.
Ми спускалися й благали Бога звести нас із цим малим селюком; провулок вузький, і два екіпажі там не розминуться. Та Бог не почув нашої молитви, і ми побачили його лише на набережній, між Саетоне й якимось Пепіно, здається, а потім іще раз.
Nous descendions et priions Dieu de nous faire rencontrer le petit paysan, la ruelle est étroite et deux voitures ne peuvent passer. Mais Dieu n’entendit pas notre prière et nous ne le vîmes qu’à la Promenade entre Saëtone et un autre Pépino, je crois, puis encore une fois.
Сьогодні це вже ми ганяємося за ним, але пристойно, сподіваюся.
Aujourd’hui c’est nous qui courons après lui, mais convenablement j’espère.
Хіба ж не можна випадково зустрітися, надто на набережній?
Ne peut-on pas se rencontrer par hasard, surtout à la Promenade ?
— Послухайте, — кажу я своїм двом супутницям, — я надумала розповісти все не так, як було насправді; я вже раз обдурила Діну, хочу обдурити її ще.
— Ecoutez, dis-je à mes deux compagnes, j’ai imaginé de raconter la chose autrement qu’elle n’a été, j’ai déjà trompée une fois Dina, je veux la tromper encore.
Що ви скажете, щоб ми могли вас підтримати?
Que direz-vous, pour que nous puissions vous soutenir ?
Я ще не знаю, мене осяє, лишіть це мені, слухайте — і почуєте.
Je ne sais encore, je m’inspirerai, laissez faire, écoutez et vous entendrez.
— Гаразд.
— Bien.
Видно, що між Аглаєю, Талією та Евфросиною панує цілковита злагода. Саме так ми себе звемо. Три засновниці того самого товариства. Я — Талія, Марі — Аглая, а Ольга — Евфросина. Ось вам, бачте, три Грації.
On voit que la plus parfaite intelligence règne entre Aglaé, Thalie et Euphrosine. C’est ainsi que nous nous nommons. Les trois fondatrices de la société que l’on sait. Moi - Thalie, Marie - Aglaé et Olga Euphrosine. Voyez^:^vous cela, les trois Grâces.
Я прибігаю додому, а за мною мчать дві мої Грації.
J’arrive à la maison, courant et suivie de mes deux Grâces.
Я вибігаю сходами нагору, бомбою влітаю до Діниної кімнати, гукаючи:
Je monte l’escalier, entre comme une bombe dans la chambre de Dina en criant:
— Ах, я вже без ніг, я вже без голови, я вже без ніг. Ах!
— Ah ! je n’ai plus de jambes, je n’ai plus de tête, je n’ai plus de jambes. Ah !
— Що сталося? Що! Та кажи!
— Qu’il y a-t’il ? Quoi ! Mais dis !
— Скажіть, Марі, ну ж бо.
— Dites, Marie, voyons.
— Марі, Ольго, мовчіть, нічого не кажіть, — я й далі кричу, поспішаючи, задихаючись і бігаючи кімнатою.
— Marie, Olga, taisez-vous, ne dites rien, je continue à crier en me dépêchant, m’essouflant et courant dans la chambre.
Нарешті я затягую Коліньйон до своєї кімнати й розповідаю їй усю історію, додаючи, що коли кучер його гукнув, він зʼявився, був надзвичайно любʼязний, показав нам замок; що ми не схотіли виходити з екіпажа, але він, ідучи коло дверцят, провів нас навколо саду, розповів про всі кімнати, про те, що на найвищій вежі є обсерваторія, тощо, тощо. Я кажу все це, щедро жестикулюючи й мліючи, спиняючись то перевести дух, то оббігти кімнату.
Enfin j’entraîne Collignon dans ma chambre et je lui raconte l’histoire en ajoutant que, lorsque le cocher l’appela, il parut, fut on ne peut plus aimable, nous montra le château; que nous ne voulûmes pas descendre de voiture, mais lui marchant à la portière nous fit faire le tour du jardin, nous raconta toutes les chambres, que sur la plus haute tour, il y a un observatoire, etc. etc. Je dis tout cela avec force gestes, pâmoisons, m’arrêtant tantôt pour souffler, tantôt pour faire le tour de la chambre.
Усі ці кривляння скінчилися тим, що мені повірили, мов Євангелію.
Le résultat de toutes ces singeries est que l’on m’a crue comme l’Evangile ?
— Ось чому він так на мене дивився, — каже Коліньйон, — ой-ой-ой.
— C’est pour cela qu’il m’a tellement regardée, dit Collignon, aï, aï, aï.
— Так, безперечно, через це.
— Oui, c’est sans doute pour cela.
Те саме я переповіла Діні, але Коліньйон дізналася правду ще до обіду, тоді як Діна, що вдруге дала себе обвести круг пальця, дізнається про це лише завтра.
Je répétai la même chose â Dina, mais Collignon sut la vérité avant dîner, tandis que Dina qui s’est laissée prendre pour la deuxième fois ne le saura que demain.
— Тож тепер ми вітатимемося! — каже вона, як минулого разу казала:
— Alors, on se saluera maintenant ! dit-elle comme l’autre fois elle dit:
— О, тепер це вже не цікаво, раз ми з ним знайомі!
— Oh ! maintenant ce n’est plus intéressant puisqu’on le connaît !
Ох, дурепа! Ось уже двічі, чекай-но третього разу.
Oh la bête ! voilà deux fois, attends la troisième.
Приходить мама, і я переповідаю їй цю історію. Діна зі своєї кімнати слухає й вірить, тоді як мама знає правду; провівши Сапоженікових додому, я поверталася з Коліньйон, коли проїжджав екіпаж, у якому сиділи мама, Ніна й Валіцький; Ніна лишається в себе, а ми сідаємо до них — маму я попередила вже в екіпажі.
Maman arrive et je lui répète l’histoire. Dina, de sa chambre, écoute et est convaincue tandis que maman sait le vrai; ayant reconduit les Sapogenkoff chez elles, je m’en retournais avec Collignon quand la voiture pleine de maman, Nina et Walitsky passe, Nina reste chez elle et nous montons, c’est en voiture que j’ai prévenu maman.
Невелика заслуга — так брехати, адже майже все правда.
Il n’y a pas grand mérite à mentir comme cela, presque tout est vrai.
Я регочу, мов божевільна, а то й гірше, й інші роблять, як я. Який пекельний концерт!
Je ris comme une folle, pire encore et les autres font comme moi. Quel concert infernal !
Я занотовую все, щоб потім пригадати, бо ці шаленства, певна річ, тішитимуть мене згодом.
Je note tout pour me souvenir après, car, pour sûr, ces folies me feront plaisir.
Примітки
«Терффідуа» (Terffidua) — прізвище Одіффре, прочитане навпаки; таємне імʼя, яким Марі його називає. ↩
В оригіналі французькою (просторічно): «Pardi!» — «їй-богу!», «авжеж!»; мовний маркер кучерової простоти. ↩
У оригіналі мова кучера передана з ніццьким (провансальським) акцентом (ben замість bien, вимовлені кінцеві голосні): «si vous voyez dʼen haut, de la tour cʼest ben autré chosé, on voit touté la villé». ↩
У оригіналі тут стоїть позначка виноски «¹», текст якої не зберігся. ↩
У оригіналі діалектне queu moi (ніццька форма від que moi, «лише зо мною»). ↩
У оригіналі діалектне méreu (ніццька форма від mère, «мати»). ↩