П'ятниця, 7 травня 1875

[Два рядки закреслено]
За обідом я влаштовувала свій двір. Юрков — камергер, бо приніс мені полуниць і свіжих огірків.
Фредерік — мій капітан гвардії в мундирі з небесно-блакитного атласу, гаптованому перлами, у черевиках і шовкових панчохах, у токові з довгим пером-гілкою, пришпиленим великою перлиною. Діна, Мадам, матиме за охорону Одіффре й Жеріке. Кальдерон — кухарчук. Коліньйон — гувернантка дітей ***. Барнола — вихователь пана дофіна. Я розлучаю принца Уельського, виходжу за нього й відправляю його дружину до монастиря.
Півроку вдягатимуться, як за Людовіка XV, а другі півроку — як за часів Алківіада під час облоги Трої.
Ми страшенно насміялися й набалакалися. Я брала справу всерйоз і виголошувала промови, а врешті завершила все вигуком:
— «Що ж, смійтеся, але щось мені підказує: я буду королевою, і ви схилитеся переді мною, як схилилися перед Йосипом його брати».
Треба бути молодою, щоб бути такою божевільною.
Ах, молодість! молодість! Лише вона й варта чогось! І як же я її ціную, попри свої шістнадцять років.