Четвер, 6 травня 1875

Я так багато говорю про те, щоб стати королевою, що мене вже починають так звати.
Хоч я й блазнюю, ця думка не дає мені спокою.
Сапоженікови провели тут цілий день, а ввечері ми сидимо й вигадуємо зачіски. Я зачесалася з білим серпанком навколо обличчя й пов'язкою на чолі, як у середньовіччі, і так я виглядала дуже вигідно. Я дивна дівчина: журюся, бачачи себе гарненькою. Чому? — питаю я себе.
Хіба ж це не гріх перед світом і не ганьба для мене — бути такою, як я є, намарне?
Я залюбки накреслю свій портрет. Це найважча з усіх речей, бо ризикуєш або принизити себе, або видатися дурною й самовдоволеною.
Я хочу мати себе описаною такою, якою я є тепер, у шістнадцять років.
Я середнього зросту, маю золоте волосся, що сягає мені до пояса, кучеряве на кінцях і хвилясте вгорі. Велике біле й шляхетне чоло, яке я прикриваю чубчиком. На скронях у мене [Викреслено: безліч] від природи коротке волосся, що, попри всі мої старання, розбігається врізнобіч дрібними завитками сріблясто-золотого відтінку. Є воно й перед самим вухом.
Темні брови, густі й гарної форми. Сірі очі, чи радше, чи радше — усіх кольорів, як і всіх виразів. Вії майже або такі ж темні, як брови, і нічим не примітні. Доволі прямий і округлий ніс, ніздрі трохи завеликі, дуже рухливі, але не бридкі. Словом, гарненький ніс.
[Два рядки закреслено]
Гарненький рот, маленький, яскраво-червоний, а кутики вуст напрочуд гарно виточені, оксамитові, виліплені й милі. Нижні зуби маленькі, білі й блискучі, верхні більші, бо замість чотирьох різців у мене їх лише два, а одразу за ними йдуть гострі, мов у пса, ікла. Кругле пухкеньке підборіддя з виразною ямочкою.
Вуха маленькі й рожеві, мов ті мушлі, що їх бачиш у крамницях Остенде.
Обличчя загалом радше кругле, ніж овальне, шкіра ніжна, біла. На скронях блакитні жилки, щоки оксамитові й рожеві, а біля вух укриті сріблясто-золотим пушком. Ліворуч, неподалік вуха, родимка завбільшки з крапку, і дві такі ж родимки біля правої брови, між оком і вухом.
[Навскоси: Та це ж Ніна!]
Гарненька шия, чудові плечі й руки, родимка ліворуч, руки, як і ноги, а від потилиці аж до того, чого я не зважуюся назвати, укриті золотим пушком. Пушок особливо помітний посередині спини, уздовж тієї западинки, яка така виразна у Венери Мілоської.
[Викреслено й закреслено: У мене висока грудь, перса дуже пружні, високі, майже білі, мов молоко, і рожеві там, де треба.]
[На папірці, пришпиленому в цьому місці: У мене надзвичайно висока грудь, біла й помережана блакитними жилками, як руки й плечі. Перса пружні, дуже гарної форми й сліпучо-білі, а тоді рожеві там, де треба.]
Те місце, якого я не зважуюся назвати, таке пишне, що мене завжди мають за вбрану у великий турнюр. Спина в мене надзвичайно вигнута. Я маю круглі й широкі стегна, дуже гарно виточені ноги, маленькі й гарно зроблені коліна, пружні литки, тонку кісточку, маленькі ступні, хоч і посередньої форми, білі, делікатні й без жодної хвороби, [нерозбірливе слово]. Руки тієї ж якості, що й ноги.
Словом, я, можу сказати без хвальби, складена чудово. Усюди в мене шкіра біла, тонка, оксамитова. Є в мене ще одна родимка на правій нозі, але біля того місця, якого не можна назвати.
Зараз я вродлива, я ані лестила собі, ані принижувала себе, і хто захоче мене розглянути, той пересвідчиться, що я така, як кажу.
Коли я сміюся, у мене з'являється чарівна ямочка на правій щоці неподалік носа, а не внизу, як у всіх.
Я елегантна, граційна, гнучка, жвава або млява — як коли.
Що ж до вдачі, то її видно з цього щоденника.
У глибині душі я добра, милосердна, делікатна, я ніколи не кривджу слабшого й ніколи не принижую нижчого за себе. Я ніжна поривами, кокетлива завжди й усюди. Я люблю прекрасне, люблю велике, люблю світ, і гамір, і блиск. Іноді я люблю й таємницю.
Я не терплю заперечень. Але панівна риса мого характеру — це честолюбство, заради якого я пожертвувала б усім.
Я горда й владна.
Я честолюбна, як... як я сама, іншого порівняння немає. І це честолюбство приведе мене до великих звершень, якщо Бог захоче, або ж раз у раз шматуватиме мене.