Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Понеділок, 3 травня 1875

[Закреслені рядки: Гамільтон і англійці. Чому я його кохаю? Я його не кохаю.]
Уже не пригадую, з якого приводу мама й тітка заходилися лихословити про англійців.
Почали з принца Уельського, і тітка сказала, що від нього тхне вином і тютюном і що всі англійці погано пахнуть.
— А Гамільтон, — поспішає докинути мама.
— О, що ж до цього, то ви його винюхали аж до самого рота, чи не так, мамо?
— Так, безперечно, сто разів за рулеткою в Бадені, я була зовсім поруч і, справді, можна знепритомніти, — каже вона Коліньйон.
Я сміялася, але нічого не казала. Бідна мати, що так хоче відбити мені смак до герцога. Справді, цього не потрібно: я кохаю його так мало, так мало сьогодні, що про це й говорити не варто. Я забула цього прекрасного Алківіада, та так забула, що вже нічого не розумію. Як я його кохала, нащо? Я його більше не кохаю.
Ось так на сьогодні; а те, що сказала мама, не сприяло забуттю, а радше відбило мені смак до всіх чоловіків загалом — усі вони здаються мені гидкими.
А проте він був дуже вродливий. Завтра, може, він блискавкою промайне мені в думках, і я мріятиму про нього якийсь час. Немає такої речі, якої не можна було б забути.
І то ще диво, що я так довго протрималася. Від п'ятниці 13 грудня 1872 року — дня, коли я вперше його побачила, — а саму думку покохати його я зачала в травні того ж року. У середу 12 лютого 1873 року я бачила його востаннє. Між 13 грудня й 12 лютого я бачила його загалом чотирнадцять разів, але іноді по кілька разів на день. Під чотирнадцятьма разами я розумію чотирнадцять днів. Ці дні такі:
— 1872, грудень: п'ятниця 13, субота 14, понеділок 16, середа 18, п'ятниця 20, середа 25.
— 1873, січень: неділя 5, неділя 19 (довгий проміжок!), понеділок 20, п'ятниця 24.
Лютий: п'ятниця 7, субота 8, неділя 9, середа 12.
Від середи 12 лютого 1873 року минуло два роки, два місяці й двадцять один день, протягом яких я лишалася йому вірною — за винятком кількох дурниць, але ці дурниці ніщо, він панував над усім.
Ніщо не встоїть проти смішного й бруду. Якби не сказане, я б не збагнула, що забула його, і ці чари тривали б іще без кінця.
Ви відбили мені смак до герцога Гамільтона й до всіх чоловіків, пані матінко, — принаймні на якийсь час; та я страшенно на вас гніваюся й згадуватиму ваш брудний спосіб лише з люттю й злістю.
Заспокойтеся, це лише на сьогодні, завтра я забуду.
Усе минає й усе стирається — пригадую, я казала це в одному з перших своїх зошитів.
Герцог Гамільтон, Алківіад, шаленець, Антіох Епіфан, чи то Епімон, герой, гультяй, божество — стерся! Та хай-но він приїде, або й того менше — хай я почую, як про нього говорять у певний спосіб, хай прочитаю в якійсь газеті щось у його дусі, чи ще простіше — хай перечитаю свій щоденник часів великих подій або хай він нагадає мені про себе чи то денним світлом, чи екіпажем, чи капелюхом, чи будь-чим, навіть власним моїм обличчям — і я знову через нього збожеволію.
Зрештою, я пишаюся тим, що кохала два роки, два місяці й двадцять один день. Навіть більше, бо вже 13 грудня мені здавалося, ніби я кохала його ще від Бадена, від першої миті.
Ох! Ох! Що це означає? Нічого дивного: того, що я написала, вистачило, аби перевернути мене догори дриґом. На сторінці 47 я його вже не кохала, на сторінці 48 — кохаю й досі.
Ось такою мене створили.
Ох, мамо, яка ж я рада, що уникнула вашого підступного задуму й перемогла все, і зберегла і чоловіка, і Алківіада, і Гамільтона, і Бога!
Зрештою, любов до нього тримає мене в зворушенні й не дає мені заклякнути.
Це бідолашний Фріц забутий.
А чому я вірна Гамільтонові? З простішої причини, що зовсім не робить мені честі: бо я не зустріла нікого кращого.
А ще тому, що кращого й немає.
Зрештою, хіба я могла обрати щось інше, ніж найкраще? Якщо вже я принижуюся до того, щоб кохати, то принижуюся не задарма.

Примітки

Антіох IV Епіфан («Бог Явлений») — селевкідський цар, відомий марнотратством; супротивники прозвали його «Епіман» («Божевільний»). Марі обігрує обидва прізвиська. ↩