Четвер, 15 квітня

Юрков приходить розповісти нам цікаву річ. Якийсь бельгійський пан познайомився з ним у Лондон-Гаусі й нахвалював мене йому до знемоги, а скінчив тим, що, мав би він п'ятдесят тисяч франків ренти, одразу попросив би моєї руки. Тьху! який жах, він оцінює мене в усього-на-всього мільйон франків, нахаба.
Я виходжу з тіткою, погода кепська, мені нудно.
Я читаю п'ять книжок заразом: Святу Біблію, «Наполеона», «Історію Монако» й роман Дюма.
Мені нудно, але байдуже, треба сподіватися, що колись я розважуся.
Говорять про нещасний випадок з одним англійським лордом, гірший за нещасний випадок, як ми зараз побачимо.
Він подорожував із дружиною на своїй яхті, і при вході в порт Алжира яхта розбивається, усі рятуються, крім [sic] кухаря, лорд кидається йому на поміч, і обидва гинуть.
[Викреслено: Цього при мені уникають згадувати.]
Дружина обіцяє сто тисяч франків тому, хто знайде тіло її чоловіка. Коли я заводжу мову про цю катастрофу, усі замовкають; питаю ім'я — його забули; питаю газету — вона загубилася; питаю дату газети — приблизно, навіть приблизно віддалік. Анічогісінько.
Це навіває мені невиразну тривогу, а зорі зі сну її посилюють.
Я божевільна.