Вівторок, 6 квітня

Учора я почала уроки малювання й живопису з професором Негром.
Мені снилося, що принц Уельський входить крізь вікно, і через це я нічого не приготувала для Бруне, а оскільки я загаялася, то кинула книжку в колодязь і сказала Бруне, що Вапс її роздер! Підла брехня, але сон був кумедний.
Дідусь виходить зі мною (сіра сукня, фішю, діамант, чудово).
На музиці ще людно, але Ніцца порожніє на очах.
Тато повертається, а я з тіткою йду до кав'ярні.
Увечері я перечитую свій старий щоденник.
Я дійшла до того жахливого дня, і, ледве прочитавши його до половини, починаю плакати, потім ридати, стаю навколішки, потім лягаю на підлогу, потім починаю сміятися, і тоді мені стало страшно, і справді, глянувши на себе в дзеркало, я побачила себе такою дивною, такою жалюгідною, що й досі здригаюся.
І чому це?
Качаючись по підлозі, я не знала, за чим плачу, я просто плакала — ось і все. І знаходжу в цих сльозах дивну насолоду, так що, якби могла, почала б знову.
О, яка добра думка спала мені — писати щоденник; без нього не було б у мене сьогоднішнього пароксизму страждання, і, дивна річ, усе, що бодай якось стосується Нього, навіть горе, для мене радість порівняно з тим, що Його не торкається. Яка ж я нікчемна, що так говорю! Хочу написати йому, як принцу Уельському, і попросити в нього портрет.
Ах! якби він мені його дав. Від самої цієї думки моє обличчя стає осяйним! (Я можу стежити за найменшими змінами, пишучи перед дзеркалом.)
Я здаюся собі сьогодні такою гарною, що думаю: якби він мене побачив, він би мене покохав. Ось із яким безумством я засинаю щовечора: написати герцогові, благати його приїхати, а коли він приїде — запропонувати йому розлучення. Раніше це була мрія, ось уже два дні я думаю про це серйозно.
Ну що ж, ось що станеться, припустивши, що він приїде, — але він не приїде, він мене побачить, цілком природно дізнається, де я живу, і відішле мого листа пані моїй матері, прохаючи її краще виховувати свою доньку. Тоді мені залишиться зробити лише одне: піти до своєї майстерні й проковтнути щось приємне, синильну кислоту, наприклад, чи просту кислоту, — проста, прийнята у великій кількості, дала б той самий ефект.
Та я дуже хочу, щоб кислота лишилася у своїй пляшечці й не потрапила мені до шлунка. Доведеться подумати, як владнати справу так, щоб напевно не бути викритою.
А тим часом я попрошу портрет, він мені не відмовить, з огляду на те, як я проситиму, і портрет мене надихне.
Неймовірно, як я кохаю його дедалі більше.
[Викреслено: Середа, 7 квітня 1875]
Я читаю далі, минає кілька днів, я забуваю, я думаю, що це неправда, аж одного ранку розгортаю «Ґаліньяні» й читаю: The Berlin Journal state that the betrothal of the Duke of Hamilton to Lady Mary Montagu was celebrated at the court of Baden on the 9th inst. Я кидаю свій чай, не можу читати свого щоденника, кидаюся на тітчине ліжко, що стоїть на підлозі, плачу, сміюся, Віктор і Вапс, єдині мої друзі, єдині мої повірники, оточують мене з виттям.
Я сміюся, мов божевільна, гукаючи Вапса, щоб Леоні подумала, ніби я граюся. Повертаюся до щоденника, читаю далі, кажу собі, що це мине, що я забуду.
Хто ж вигадав, що людина забуває! З кожним днем я пам'ятаю дедалі краще. Не можу стриматися від сміху, зціплюючи зуби, мені холодно, я плачу! Серце моє переповнене, мені стільки треба сказати, що я не скажу нічого. Благословляю ту мить, коли почала писати, мій щоденник дарує мені такі хвилини.
Маю божевільне бажання побачити княгиню Галіцину, якби вона цієї миті ввійшла, я кинулася б їй на шию.
Вона, моя супутниця протягом усього того щасливого й жахливого часу. Лише з нею однією я говорила про Нього!
Я вперше перечитую свій щоденник, минуло два роки, побачимо, який вплив усе це справить на мене пізніше. Сьогодні цей вплив жахливий і чарівний. Я нещасна. Я гадала, що два роки мене змінять. Мені було [Викреслено: ледве] чотирнадцять років! І нехай після цього кажуть, що я не знала, чого хочу.
У цьому віці два роки — це багато. Закінчую, закінчую, я така схвильована, така люта, у такому розпачі, що вже не знаю, що пишу. О! Боже мій!
Я сховала цей нещасний щоденник, він мене мучить, і все ж мені хочеться читати далі, я спинилася на середині одного дня.
Та якщо я читатиму, то знову качатимусь по підлозі й кусатиму подушки, краще перестати.
Цікаво було б знати, чи щоразу, коли я читатиму, зі мною коїтиметься те саме. Спробуймо, я вже трохи спокійніша. Я перечитала, ще не плачу, але мені здається, що я горю, голова важчає й хилиться набік, я погризла свої нещасні нігті.
О! ось воно знову починається! біжу молитися й спати. На щастя, я сплю!

Примітки

Англійською: «Берлінська газета повідомляє, що заручини герцога Гамільтона з леді Мері Монтеґю відбулися при дворі в Бадені 9-го числа цього місяця».