Вівторок, 6 квітня

Учора я почала уроки малювання й живопису з професором Негром.
Мені снилося, що принц Уельський входить у вікно, і через це я нічого не приготувала для Бруне, а оскільки я загаялася, то кинула книжку в колодязь і сказала Бруне, що Вапс її роздер! Підла брехня, але сон був кумедний.
Дідусь виходить зі мною (сіра сукня, фішю, діамант, чудово).
На музиці ще є товариство, але Ніцца порожніє на очах.
Тато повертається, а я з тіткою йду до кав'ярні.
Увечері я перечитую свій старий щоденник.
Я дійшла до того жахливого дня, і, ледве прочитавши його до половини, починаю плакати, потім ридати, стаю навколішки, потім лягаю на підлогу, потім починаю сміятися, і тоді мені стало страшно, і справді, глянувши на себе в дзеркало, я побачила себе такою дивною, такою жалюгідною, що й досі здригаюся.
І чому це?
Качаючись по підлозі, я не знала, за чим плачу, я просто плакала — ось і все. І знаходжу в цих сльозах дивну насолоду, так що, якби могла, почала б знову.
О, яка добра думка спала мені — писати щоденник; без нього не було б у мене сьогоднішнього пароксизму страждання, і, дивна річ, усе, що бодай якось стосується Нього, навіть горе, для мене радість порівняно з тим, що Його не торкається. Яка ж я нікчемна, що так говорю! Хочу написати йому, як принцу Уельському, і попросити в нього портрет.
Ах! якби він мені його дав. Сама ця думка робить моє обличчя осяйним! (Я можу стежити за найменшими змінами, пишучи перед дзеркалом.)
Я здаюся собі сьогодні такою гарною, що думаю: якби він мене побачив, він би мене покохав. Ось із яким безумством я засинаю щовечора: написати герцогові, благати його приїхати, а коли він приїде — запропонувати йому розлучення. Раніше це була мрія, ось уже два дні я думаю про це серйозно.
Ну що ж, ось що станеться, припустивши, що він приїде, — але він не приїде, він мене побачить, цілком природно дізнається, де я живу, і відішле мого листа пані моїй матері, прохаючи її краще виховувати свою доньку. Тоді мені залишиться зробити лише одне: піти до своєї майстерні й проковтнути щось приємне, синильну кислоту, наприклад, чи просту кислоту, — проста, прийнята у великій кількості, дала б той самий ефект.
Та мені дуже залежить, щоб кислота лишилася у своєму пляшечці й не потрапила мені до шлунка. Доведеться подумати, як владнати справу так, щоб напевно не бути викритою.
А тим часом я попрошу портрет, він мені не відмовить, з огляду на те, як я проситиму, і портрет мене надихне.
Неймовірно, як я кохаю його дедалі більше.
[Викреслено: Середа, 7 квітня 1875]
Я читаю далі, минає кілька днів, я забуваю, я думаю, що це неправда, аж одного ранку розгортаю «Ґаліньяні» й читаю: The Berlin Journal state that the betrothal of the Duke of Hamilton to Lady Mary Montagu was celebrated at the court of Baden on the 9th inst. Я кидаю свій чай, не можу читати свого щоденника, кидаюся на тітчине ліжко, що стоїть на підлозі, плачу, сміюся, Віктор і Вапс, єдині мої друзі, єдині мої повірники, оточують мене з виттям.
Я сміюся, мов божевільна, гукаючи Вапса, щоб Леоні подумала, ніби я граюся. Повертаюся до щоденника, читаю далі, кажу собі, що це мине, що я забуду.
Хто ж вигадав, що людина забуває! З кожним днем я пам'ятаю дедалі краще. Не можу стриматися від сміху, зціплюючи зуби, мені холодно, я плачу! Серце моє переповнене, мені стільки треба сказати, що я не скажу нічого. Благословляю ту мить, коли почала писати, мій щоденник дарує мені такі хвилини.
Маю божевільне бажання побачити княгиню Галіцину, якби вона цієї миті ввійшла, я кинулася б їй на шию.
Вона, моя супутниця протягом усього того щасливого й жахливого часу. Лише з нею однією я говорила про Нього!
Я вперше перечитую свій щоденник, минуло два роки, побачимо, який вплив усе це справить на мене пізніше. Сьогодні цей вплив жахливий і чарівний. Я нещасна. Я гадала, що два роки мене змінять. Мені було [Викреслено: ледве] чотирнадцять років! І нехай після цього кажуть, що я не знала, чого хочу.
У цьому віці два роки — це багато. Закінчую, закінчую, я така схвильована, така люта й розпачлива, що вже не знаю, що пишу. О! Боже мій!
Я сховала цей нещасний щоденник, він мене мучить, і все ж мені хочеться читати далі, я спинилася на середині одного дня.
Та якщо я читатиму, то знову качатимусь по підлозі й кусатиму подушки, краще перестати.
Цікаво було б знати, чи щоразу, коли я читатиму, зі мною коїтиметься те саме. Спробуймо, я вже трохи спокійніша. Я перечитала, ще не плачу, але мені здається, що я горю, голова важчає й хилиться набік, я погризла свої нещасні нігті.
О! ось воно знову починається! біжу молитися й спати. На щастя, я сплю!

Примітки

Англійською: «Берлінська газета повідомляє, що заручини герцога Гамільтона з леді Мері Монтеґю відбулися при дворі в Бадені 9-го числа цього місяця».