❦
Пʼятниця, 26 березня 1875
Vendredi, 26 mars 1875
Мій щоденник, мій повірений, мій розрадник — до нього я вдаюся, коли мені надто зле, а це — щовечора.
Mon journal, mon confident, mon consolateur, c’est à lui que j’ai recours quand je suis par trop malheureuse et c’est chaque soir.
Легшає, коли пишеш. Коли дуже, дуже нещасна. Ще одна зима закінчилась — за нею прийде інша, така сама принизлива, так само страшна для мене.
Cela soulage d’écrire. Quand on est bien, bien misérable. Encore un hiver fini, auquel succédera un autre aussi humiliant, aussi terrible pour moi.
Я згораю, як свічка, і якщо так триватиме, незабаром мене не стане. Можна пережити велике нещастя, навіть два — але переносити безперервне нещастя, вічну журбу, постійні приниження, всі ті дрібні і гидкі речі, які я терплю, — це неможливо. І справді я думаю, що якась зміна станеться. Мій стан не може тривати вічно.
Je me consumme comme une chandelle et si cela continue bientôt je ne serai plus. On peut supporter un grand malheur, même deux, mais supporter un malheur continuel, un chagrin éternel, des humiliations sans cesse, toutes les petites choses vilaines que je supporte, c’est impossible. Et vraiment je crois qu’il y aura quelque changement. L’état dans lequel je suis ne peut pas durer toujours.
О! Якби хтось застав мене зненацька, якби хтось пожалів мене — але я не бачу нікого, нікого, крім Бога. Ну — що мені інші, якщо я бачу Бога! Але я Його не бачу, або вірніше — Він не хоче мене бачити! Він мене покидає, Він мене зневажає, бо я невдячна, жалюгідна. Я хочу чуда — чи я його гідна? Гідна чи ні, Великий Боже, подивися на мене, підтримай мене. Зроби моє життя стерпним!
Oh ! Si quelqu’un me surprenait, si quelqu’un avait pitié de moi, mais je ne vois personne, personne que Dieu. Eh ! Qu’ai-je besoin des autres si je vois Dieu ! Mais je ne Le vois pas ou plutôt Lui ne veut pas me voir ! Il m’abandonne, Il me méprise parce que je suis une ingrate, une misérable. Je veux un miracle, en suis-je digne ? Digne ou non, Grand Dieu regardez-moi, Soutenez-moi. Rendez-moi la vie supportable !
Не скажу — або вбий мене! — як хотілось мені, бо я не хочу вмирати; я хочу жити, я хочу бути щасливою. О! Справді, я була б щасливішою, якби продавала букетики фіалок по два су, а не жила так, як живу. Я розчавлена, знищена — блукаю, як ті підвішені1 тіні в пеклі Данте.
Je ne dirai pas ou bien tuez-moi ! comme j’en avais envie, car je ne veux pas mourir, je veux vivre, je veux être heureuse. Oh ! Vraiment j’aurais été plus heureuse en vendant des bouquets de violettes à deux sous, que de vivre comme je vis. Je suis écrasée, anéantie, j’erre comme ces ombres sospesi dans l’enfer de Dante.
Бʼязіні приходив — але все затягується.
Biasini est venu mais on traîne en longueur.
Боже мій, зроби так, щоб будували. Вибач, що докучаю Тобі усіма цими дрібницями — але в мене є тільки Ти.
Mon Dieu faites que l’on bâtisse. Pardonnez-moi de vous importuner de toutes ces bêtises mais je n’ai que Vous.
Примітки
В оригіналі італійською: «sospesi» — «підвішені»; душі в Лімбі у Данте («Пекло», Пісня IV) — ні проклятих, ні врятованих. ↩