❦
Четвер, 25 березня 1875
Jeudi, 25 mars 1875
Весь мій день пішов шкереберть — сплю до дванадцятої. О пʼятій виїжджаю верхи, але мені дали кепську шкапу, з якої я злізаю майже одразу, як сіла. Через чверть години я вже одягнена і в екіпажі. Ледь не заплакала, коли побачила Елену Говард — горду й щасливу на своєму доброму коні.
Toute ma journée est bouleversée, je dors jusqu’à midi. A cinq heures je sors à cheval, mais on m’a donné une vilaine bête que je quitte presque aussitôt après l’avoir montée. Un quart d’heure j’étais habillée et en voiture. J’ai failli pleurer quand j’ai vu Hélène Howard fière et heureuse sur son bon cheval.
І плачу, пишучи. Влаштовують благодійне свято на відкритому повітрі на користь безплатної школи образотворчих мистецтв — всі беруть участь; лише ми, нещасні, вигнанки, зачумлені — не беремо. Але хіба ми коли-небудь буваємо десь? Тільки там, де платять, куди може піти будь-хто.
Et je pleure en écrivant. On organise une fête champêtre au profit de l’école gratuite des Beaux-Arts, tout le monde en est, nous seules misérables proscrites, empestées, nous n’en sommes pas. Mais sommes-nous jamais quelque part ? Là où on paye seulement, là où tout le monde peut aller.
Там — так. Мій безперервний і через те неймовірний біль щохвилини посилюється. Тому я й думаю, що так більше тривати не може і що або щось вибухне, або станеться велике нещастя, або маленька зміна на краще. Але якщо я ще плакатиму — ніс почервоніє, очі замутяться, шкіра зіпсується!
Là, oui. Ma douleur incessante et par cela incroyable augmente à chaque instant. Ce qui me fait penser que les choses ne peuvent plus durer ainsi et qu’il y aura un éclat, ou un grand malheur ou un petit changement pour le mieux. Mais si je pleurerai encore, mon nez sera rouge, mes yeux voilés, mon teint perdu !
Пресвята Діво, Мати нашого Спасителя, змилосердься наді мною хоч Ти!
Sainte Vierge, Mère de notre Sauveur, ayez donc pitié de moi, au moins Vous !