Середа, 24 березня 1875

Поль проводжає мене до Лосселя; повертаючись, я зустрічаю Терффідуа — в екіпажі й у циліндрі він справді гарніший, ніж пішки й у мʼякому капелюсі.
Сьогодні ввечері співають «Stabat Mater», освітлення як удень (біла сукня, Worth, зачіска з накладним волоссям, дуже добре). Надя і діти зі мною.
Сьогоднішня вистава елегантна й жвава — це останній відблиск сезону, досить яскравий порівняно із самим сезоном, що був доволі бідним.
Панна Денісон поруч зі мною — і ми двоє найгарніших дівчат Ніцци. Говарди трохи далі: Елена зі своїм гострим обличчям без брів і Ліза з виглядом переляканої вівці, обидві червоні, як піони.
Навпроти — Терффідуа з іншим молодим чоловіком — таким самим свіжим, але менш гарним. Настрій у мене нестерпний: я сиджу прямо, мовчки, з каменем на душі.
З кожним днем, з кожною годиною моя мука збільшується — бо кожен день і кожна година минають, не приносячи нічого доброго, і я старію. Нехай не насміхаються — я прекрасно знаю, що я ще не стара і ще довго нею не буду, але час минає, летить, непомітно. Хвилини складаються в години, години в дні, дні в місяці, місяці в роки. Чи давно мені було одинадцять, коли я виїхала з Росії? Здається, тиждень тому. А двадцять мені виповниться так само швидко, як я щойно виявила, що мені шістнадцять. Чотири роки — чотири дні. Але які дні!
Ніхто нічого для мене не робить — у мене тільки Бог! Мій Бог, якого я заперечую в жахливі хвилини, що жодного стосунку до мене не мають. Те, що відчувають до мене мама і тітка, — не любов, а егоїстичне почуття, що їм самим приємне. Вони ні про що не думають і вважають, що можна жити, як ми живемо (я не бачу — сльози заважають мені бачити, що пишу).
Я змарнію від цих печалей, а вони питатимуть мене, чому я бліда, коли блідну, чому худну. Сліпі, безумні, егоїстки, ідіотки!
Я шаленію — замикаюсь у туалетній кімнаті і там люто курю й читаю Цезаря.
Щоб заснути, я перебираю всілякі казки, — але нічого не виходить, нічого не можу вигадати і засинаю знесилена.

Примітки

«Stabat Mater» — середньовічний гімн про скорботу Богородиці, покладений на музику багатьма композиторами (Перґолезі, Россіні та ін.); яку саме версію співали, Марі не вказує. ↩
В оригіналі італійською: «a giorno» — яскраве святкове освітлення. ↩
Worth — Чарльз Фредерік Ворт, найпрестижніший паризький кутюрʼє епохи. ↩
Імовірно, «Записки про Галльську війну» Цезаря — звичайний латинський текст для тих, хто вчить мову; Марі вчить латину з Брюне. ↩