Середа, 24 лютого 1875

Дощ, дощ, дощ — як в осінній час, який я люблю. Саша з Надією везуть мене до цирку з дітьми (блакитна сукня, чорний оксамитовий капелюшок Діни, добре) — капелюшок мені чудово личить. У сусідній ложі — сестри маленького чорнявого іспанця, одна з них, зблизька, просто чарівна. Це ті самі іспанки, що, здається, так захоплювались моєю білою сукнею і дивляться на мене прихильно. Саша стверджує, що вони пожирали нас очима — мене й Надію, а Стьопа — своїм маленьким голоском, який починає ставати грубим, та з малоросійським акцентом — каже:
Той завжди дивився на Мусю.
Стьопочко, всі дивляться один на одного. Тут це не так, — кажу я йому.
То навіщо ж він дивився на тебе, а не на цирк? Бачиш!
Я помітила іспанця через його чарівного коня.

Примітки

«Petit-russien» — малоросійський, тобто український акцент; відображає походження родини з Полтавщини.