Понеділок, 15 лютого 1875

Я звикаю до наших нових приїжджих і часом вважаю їх добрими й щирими. Справді, вони не роблять нічого поганого, крім того, що збагачуються за наш рахунок.
Але з Божою поміччю, я сподіваюсь навести порядок у справах, поїхавши до Росії.
О третій я виходжу з маленькою Англійкою; далебі, на моє нещастя, мені трапляються якісь особливі англійки — тупі й не вміють розмовляти.
Я майже повернулась до занять; у мене шість годин на тиждень, які треба заповнити малюванням і математикою. Ці два заняття заповнять увесь мій час, і я встигну зробити все, бо чим більше часу — тим менше я працюю.
Наразі я не знаю більшого щастя, ніж навчання.
Виходячи, я зустріла де Ґонсалеса, що йшов до нас.
Справді, я хочу знову побачити диявола, і думка, що він, можливо, поїхав, нестерпно мене дратує.
Я придумала три-чотири вбрання для подорожі до Росії, і поки що ця подорож — думка, що мене бавить; мені завжди треба чогось бажати або чогось чекати.
Дядько стверджує — всупереч прислівʼю, що немає пророка у своїй вітчизні, — що на батьківщині я матиму успіх; тим краще, якщо це правда.
Якщо це неправда — мені майже байдуже.
Сьогодні я співала — і з радістю бачу, що голос повернувся — не зовсім, але здебільшого. Чим мені заповнити цю сторінку? Хочу закінчити день унизу цієї сторінки. Змилуйся!
О, як я ненавиджу поляків, прокляту расу. Я обожнюю англійців.
Дивлюся на себе в дзеркало — я сліпучо біла; мій колір лиця, мабуть, спокутує чимало вад мого обличчя. Справді! Моя шкіра дуже гарна, і я нею захоплююсь — ах, якби інші захоплювались так, як я!

Примітки

В оригіналі латиною: «Deo juvante». ↩
Євангельська приказка (Матф. 13:57): «Немає пророка у своїй вітчизні». ↩
В оригіналі латиною: «Miserere !» (початок покаянного Пс. 50/51) — вигук розпачу. ↩
Див. примітку до 021/1874-07-09. ↩