Субота, 30 січня 1875

Погода хмарна, і я хотіла ледь вийти; коли я робила зачіску, оголосили панну Коліньйон, і майже одночасно — пані Сапоженікову з дітьми. Коліньйон іде до свого лікаря, тітка і Сапоженікова — оглядати квартири, а я з Полем і дітьми — на набережну. Всупереч усім ознакам хмарний і холодний день перетворився на ясний і сонячний. Я вважаю себе дуже поступливою, залишаючись із Марі й Ольгою — у шістнадцять і чотирнадцять років вони — немов десятирічні дівчатка, і я мушу так омолоджуватись, що це стомлює.

[Навскоси: Проте Марі було більше шістнадцяти, але вона така маленька.]

У ту мить, коли я найбільше нудьгувала і для всієї розмови виставляла усмішку, що заохочувала цих дітей базікати й сміятись, — ні, справді, я ні надто молода, ні надто стара, щоб отримувати задоволення від дітей, — саме в ту мить диявол прийшов мені на допомогу посередині Протоки, як і вчора.

Я не люблю бачити його щодня пішим на набережній. Гамільтон цього не робив. Адже все, що мені подобається, мусить рівнятись на цей вічний і божественний взірець. Помітивши його, я дивилась на нього навмисне, повернувши до нього голову й тіло, поки він не [Слова зачорнені: підвів] очі — він відчував, що на нього дивляться, і підвів їх мимоволі.

Вчора, бачачи, як він говорив із тими панночками, я дуже хвилювалась, бо точнісінько так само вперше побачила герцога Гамільтона в тому самому місці, в тій самій позі, і він теж говорив із двома дамами, а я теж була в екіпажі й повертала біля міського саду.

Я ще раз побачила його, потім він зник — і я повернулась, щоб залишитись із Коліньйон. Сапоженікови вечеряють у нас, тітка веде дітей до опери; пані Сапоженікова повертається, а я залишаюсь із Коліньйон перед своїм дзеркалом, ми говоримо про всяке, я казала, що хочу вийти заміж, а вона розповіла, що в Каннах є герцог де Монтроз, гарний, двадцяти трьох років.

Ну, то моя справа — надсилайте ж його сюди.

— Чи знаєте ви в Каннах, — продовжую я, — якогось сера Фредеріка Джонстона?

— Ні. Чому ви запитуєте?

— Тому що він дуже гарний і я його помітила. Ні, справді скажу вам: у Ніцці немає жодного чоловіка, а коли він і ще один його приятель з'явились, вони були наче дві білі сорочки серед брудної білизни.