Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

П'ятниця, 8 січня 1875

Всі страшенно злякались учора ввечері, і сьогодні мама дуже-дуже хвора. Вчора Жорж знову наважився прийти й зчинити галас, і коли я захотіла його прогнати, мама, наче навіжена, зіскочила з ліжка, щоб мені перешкодити; а Діна, побачивши це, почала вити, ридати, стогнати, падати навколішки зі своїми китайськими очима ще більш китайськими й вузькими, зі складеними руками, кричати, плакати, благати невідомо чого, — так що, змучившись від цієї жахливої сцени, я відштовхнула її ногою; це відсунуло її, але не заспокоїло, і ця дівка, що годилася б у наймані плакальниці на похороні, пішла й упала на ліжко головою нижче за свій зад. Тим часом Жорж, цей чудовий Жорж, продовжував, як нескінченна й монотонна музика, свої промови — як боягуз або як божевільний; а мама в нервовому нападі, що скидався на безумство, стояла, наче захищаючи цього дорогого брата, якого я мала намір вбити.
На мить мене охопив жах, бо всі ці люди здались мені безумними — і справді, я думаю, в той момент вони такими й були.
Я була спокійна і під пальтом тримала хлиста, яким мала шалене бажання порізати обличчя цьому негіднику, цьому чудовиську, що розпускає про нас найжахливіші наклепи, аби відвернути від нас усіх і залишити нас наодинці зі своєю Анною, сподіваючись і маючи певність, що тоді вже ніщо не завадить їй стати частиною родини. О чоловіче, сто разів боягузливий! Цей кат своєї матері й чума всієї своєї родини, що все своє життя тільки й кидає тінь на наше, докладаючи всіх зусиль, щоб нас очорнити й затягти в те гидке життя, яким живе сам!
Зранку прийшла Фостер; після обіду я виїхала в екіпажі з Сабатіні — напівзакритий екіпаж, вітряно; а ввечері брат лікаря Боткіна, якийсь великий грубіян, п'є чай у нас.
Ніщо мене так не дратує, як ридання й стогони нашого оточення, що з кожної нагоди виливає їх без ліку. Мені за них соромно.
Я була набагато більш стривожена, набагато більш нещасна — і проте лише зблідла. Яка ж людина потворна без рум'янцю!
Відтепер я не братиму участі в жодній сцені з Жоржем — ці шаленства мене дратують, зморщують мені обличчя й старять. До біса все це! Я не можу вкласти свій розум у їхні голови — то нащо й клопотатися!