❦
Неділя, 3 січня 1875
Як іде час — вже дванадцять, навіть тринадцять років, як я вмію писати; яка я стара — за кілька днів мені виповниться шістнадцять.Dimanche, 3 janvier 1875 Comme le temps passe, il y a douze ans, plus, treize ans que je sais écrire, comme je suis vieille, j’aurai seize ans dans quelques jours.
«Мене це й свербить, і жахає.
« Ça me démange et m’épouvante.
Я сподіваюсь і вагаюсь водночас.»
J’espère et hésite en même temps. »
Діна, мама й Валіцький знову поїхали до Сан-Ремо; я виходжу наодинці з тіткою.
Dina, maman et Walitsky sont encore allés à San Remo, je sors seule avec ma tante.
В італійця гарний екіпаж і двох чудових коней, якими править сам. Ах, яка ж я люта на цього чоловіка!
L’Italien a une belle voiture et deux beaux chevaux qu’il conduit lui-même. Ah ! que je suis donc furieuse contre cet homme !
Маленька де Ґальв верхи; пані де Ґальв проїжджає повз нас у фіакрі й вітає тітку.
La petite de Galve est à cheval et Mme de Galve nous passe en fiacre et salue ma tante.
Йдемо до клубу — нікого, хто б щось важив. Набережна повна і порожня водночас.
Nous allons au Cercle, il n’y a là personne qui compte. La Promenade est remplie et vide.
Нудьгую без залицяльників, наче вони завжди були й я звикла до них.
Je m’ennuie sans adorateurs comme si j’en avais toujours et y étais habituée.
О! Але я не шкодую за бридким поляком — Боже борони, навпаки. Одна польська пані, яку я, на своє нещастя, зустрічаю скрізь, точнісінько схожа обличчям на ту маленьку істоту: її томні, брудні, світло-сірі очі, вилиці, колір обличчя, вираз. Яка в мене огида до цього обличчя!
Oh ! mais je ne regrette pas le vilain Polonais. Dieu m’en préserve, au contraire. Une dame polonaise que j’ai le malheur de rencontrer partout a tout à fait la figure de ce petit être, ses yeux languissants, sales, d’un gris clair, ses pommettes, son teint, sa figure. Que j’ai horreur de cette figure !
Ах, яке в мене волосся — золоте, кучеряве й гарне! Як я його люблю. Я пишу перед дзеркалом — зібрала свої гарні кучері вгору на маківку, і вони спадають на лоб, зливаючись із маленькими волосинками; о! але о! о! Ні!
Ah ! que mes cheveux sont dorés, bouclés et jolis ! Que je les aime. J’écris devant ma glace, j’ai ramené mes belles boucles devant au haut de la tête et elles retombent sur le front se confondant avec les petits cheveux, oh ! mais oh ! oh ! Non !
Я дивилась на себе, не підводячи голови; світло свічок відбивається в золоті волосся, а обличчя, розпалене читанням «Жозефа Бальзамо»,1 у тіні.
Je me suis regardée sans lever la tête, la lumière des bougies se reflète sur l’or des cheveux, la figure échauffée par la lecture de Joseph Balsamo est dans l’ombre.
Ах, як я схожа на герцога! Роблю його гримасу! — мої очі звужуються, губа набуває того зневажливого виразу, обличчя товстіє...
Ah ! que je ressemble au duc !... Je fais sa grimace ! mes yeux se rapetissent, ma lèvre prend cette expression dédaigneuse, ma figure grossit...
О щастя... це неймовірно, і моє бідне серце бʼється! Мені не вистачає вусів — я беру волосся, що лишилось на гребінці, й прикладаю до верхньої губи; але це все псує, — а без вусів я коливаюсь між Аполлоном Бельведерським і Гамільтоном: через нього я схожа на Аполлона, через Аполлона — на нього; не можу намилуватися собою... Ах, якби я могла завжди лишатися такою — ні, не хочу, це зіпсує мене як жінку; байдуже — ах, яка я щаслива. Якби хтось сказав мені цієї ж миті, що я схожа на нього, я б збожеволіла від радості.
Oh bonheur... c’est incroyable et mon pauvre cœur bat ! Il me manque la moustache, je prends les cheveux qui sont restés sur le peigne et me les applique sur la lèvre supérieure, mais cela gâche, mais sans la moustache je flotte entre l’Apollon du Belvédère et Hamilton, par lui je ressemble à Apollon, par Apollon je lui ressemble, je ne puis assez me contempler... Ah ! si je pouvais toujours rester ainsi, non, je ne veux pas, ça me gâterait comme femme, n’importe, ah ! que je suis heureuse. Ah ! si quelqu’un me venait dire à l’instant que je lui ressemble je deviendrais folle de joie.
Коли я підводжу голову — схожість зникає; ні, тримаю голову нахиленою, пишу й дивлюсь, пишу, не бачачи, що пишу — мабуть, жахливі карлючки; байдуже, я хочу себе бачити — я схожа на нього.
Quand je relève la tête ce n’est plus cela, non je la tiendrai baissée, j’écris et regarde, j’écris sans voir ce que j’écris, ce doit être un affreux gribouillage, n’importe je veux me voir je lui ressemble.
Тричі божевільна!
Triple folle !
Ні, це не миттєва схожість — поки я сиджу схилившись, вона не зникає.
Non ce n’est pas une ressemblance d’un instant et, tant que je suis inclinée, elle existe.
Часто я питаю себе: а чи не ненавиджу я його — хіба це не смішно, але правда, — особливо того дня, коли побачила його так близько на стрільбищі по голубах; коли минула перша мить ошелешення, я питала себе, чи замість захоплення не відчуваю до нього відрази, чи його обличчя не потворне й відразливе замість привабливого й гарного, і чи замість того, щоб мене вабило до нього, мене від нього не відштовхує?
Souvent je me demande si je ne le hais pas n’est-ce pas que c’est drôle, mais vrai cependant, surtout le jour où je le vis si près au Tir aux pigeons, le premier moment d’ébahissement passé je me suis demandée si au lieu d’admiration je n’avais pas du dégoût pour lui, si sa figure au lieu d’être sympathique et belle n’était pas laide et rebutante et, si au lieu de me sentir attirée vers lui, je ne me sentais pas repoussée ?
На якусь мить я сказала собі, що вважала його гарним, бо не бачила зблизька; що зблизька в нього є щось нахабно відразливе; потім я шукала на поверхні його обличчя місце, яке хотілось би поцілувати, — обрала щоку біля вуха, але лише за браком кращого. Його вухо було червоне, обпалене, а шкіра досить шорстка на вигляд?
Un instant je me suis dit que je le croyais beau parce que je ne l’avais pas vu de près, que de près il avait quelque chose d’insolemment repoussant, puis je cherchais sur la surface de sa figure un endroit bon à embrasser, je choisis la joue près de l’oreille mais ce n’était qu’un pis aller. Son oreille était rouge, brûlée et sa peau assez rude à la vue ?
Я не встигла додумати цього, як уже думала протилежне. Досі я бачу в ньому ті риси, що помітила тоді, і досі не знаю, чи він для мене привабливий2, чи відразливий. Учора він здавався мені огидним, сьогодні — неперевершеним, і так завжди. Власне, я й сама нічого не знаю — люблю я його чи він мені байдужий; одне з двох має бути, і це не так важко відгадати; у тридцять і сорок є лише два шанси, а в рулетці тридцять сім — це тридцять і сорок.
Je n’avais pas fini de penser cela quand je pensais déjà autrement, tout le contraire. Jusqu’à présent je le lui reconnais les airs que je lui avais trouvés alors et je ne sais jusqu’à présent si je le trouve attractive ou repoussant. Hier il me semblait dégoûtant, aujourd’hui incomparable et c’est toujours ainsi. Au fait je n’en sais rien moi-même, je l’aime ou il m’est indifférent des deux choses l’une doit être, ce n’est pas si difficile à deviner, au 30 et 40 il n’y a que deux chances, à la roulette 37, c’est le 30 et 40.
Кажу дурниці, маячу.
Je dis des bêtises, je divague.
Швидко заплітаю волосся, підводжу голову й знищую схожість із цим дияволом.
Promptement je tresse mes cheveux et relève la tête et anéantis la ressemblance avec ce diable.
Яка ж я бідна дурепа!
Pauvre bête que je suis !
Та й безумні ж мої безумства — сумніватись у тому, що він єдиний чоловік, який може мені подобатись! Справді, це марнування часу.
Et folles sont mes folies, douter de ce qu’il est le seul homme qui me peut plaire ! En vérité c’est perdre le temps.
Так, я люблю його стократ, тисячократ — так!
Oui je l’aime cent fois, mille fois, oui !
А проте, якби я побачила його з дружиною, здається, я б хотіла перерізати собі горло за те, що зізналась, хоч би навіть собі, в цій негідній і принизливій слабкості.
Et cependant si je le voyais avec sa femme il semble que je me voudrais égorger pour avoir avoué, même à moi, cette indigne et humiliante faiblesse.
Кохати! Принижуватись до того, щоб кохати чоловіка, який не обожнює мене! Фе! Я ганьблю себе.
Aimer ! s’abaisser jusqu’à aimer un homme qui ne m’adore pas ! Fi ! je m’encanaille.
І є в цьому приниженні велика солодкість — солодкість болісна й дратівна, але приємна.
Et je trouve une bien grande douceur dans cette humiliation, une douceur douloureuse et agaçante mais agréable.
Байдуже мені, яке те приниження, — солодке? Ні, огидне, жахливе.
Peu m’importe quelle humiliation, être douce ? Non, mais odieuse, abominable.
Що поробиш: моя єдина розрада — кохати цього Сатану!
Que voulez-vous ma seule distraction c’est d’aimer ce Satan !
Сьогодні ввечері знову в Італійській опері, та сама вистава, майже та сама публіка, за винятком Ґальв.
Ce soir encore aux Italiens le même opéra, presque le même public à l’exception des Galve.
Арсона, брата того, кого ми знаємо, представив нам Поль, який три дні не виходив з дому; і цього вечора я взяла його до опери, щоб він був нашим кавалером.
Arson, le frère de l’autre, nous est présenté par Paul qui depuis trois jours ne sort pas et ce soir je l’ai pris à l’opéra pour être notre cavalier.
Одіффре у своїй ложі — меланхолійний, голова схилена на руку, наче мріє.
Audiffret dans sa loge, mélancolique, la tête penchée sur le bras a l’air de rêver.
Тітці здається, що він схожий як дві краплі води на її покійного чоловіка — не тоді, коли виходила за нього заміж, а на фотографії, де йому тридцять років. У такому разі Романов мав бути гарним — втім, відомо ж, що його називали красенем3 (рожева сукня, моя зачіска гарна).
Ma tante trouve qu’il ressemble comme deux gouttes d’eau à son défunt mari, pas quand elle l’a épousé mais sur une photographie que nous avons de lui à trente ans. En ce cas Romanoff avait dû être beau, d’ailleurs c’est chose connue qu’on le disait bel homme (robe rose, ma coiffure bien).
Два вечори поспіль у цьому театрі, і мені здається, що я вдома — і це мені подобається. Повертаюся о пів на одинадцяту, щоб встати до Леклерка, який приходить о восьмій.
Deux soirs de suite à ce théâtre et il me semble que je suis chez moi et cela me plaît. Je rentre à dix heures et demie pour me lever pour Leclerc qui vient à huit heures.
Примітки
«Жозеф Бальзамо» — пригодницький роман Александра Дюма-батька про графа Каліостро (1846–1848). ↩
В оригіналі англійською: «attractive» (посеред французького тексту). ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩