Субота, 19 грудня 1874

— Бруд: зневага суспільства, сором у родині, — каже «Істинний ключ снів» Люцімія.
Здійснення сну, що мені приснився минулої п'ятниці, не змусило себе довго чекати — як зараз побачимо. Сьогодні вранці, коли я змушувала Віктора стрибати — цю гарну й добру тварину, — мама дала мені листа, кажучи піти прочитати його в себе й принести назад.
Ось він, приблизно точно:
Пані Надіє Степанівно, після зрілого роздуму я вирішила.
Ні, я недостатньо пам'ятаю, щоб писати дослівно; [Викреслено: там] цей лист каже, що після роздуму вона (хто вона? — я ще не сказала) вирішила, що ні за що на світі не поведе своїх дітей у дім, де молоді дівчата відвідують ігрові столи; що стосовно виховання вона ніколи не погодиться з пані Романовою, якій адресований лист; і що краще розійтися — бо немає нічого неприємнішого за примусові стосунки. Що вона нескінченно шкодує, бо Марія — жінка чарівна, симпатична й люб'язна, але — на жаль! — чому така слабка мати!
Підписано: Жюлі Говард.
Обурена й червона від гніву, я не захотіла показуватися; опанувавши себе, наскільки змогла, повернулася й віддала листа. На який лист тітка відповіла:
Ви самі, напевно, помітили, що наші стосунки зовсім не такі, як раніше, — після певних чуток, що дійшли до мене. Ви несправедливо наклепничаєте на наших молодих дівчат, які бували в Монако не більше й не менше за ваших. Що стосується виховання дітей і молодих дівчат — наші погляди справді зовсім різні. Для мене, як і для будь-якої порядної й чесної жінки, ім'я молодої дівчини священне, тоді як ви наважуєтеся з такою легкістю наклепничати на дітей.
Надія Романова. Готова надати вам послугу.
Лист, яким я захоплююся й який поважаю.
Що ж сказати про враження від цієї пригоди? Я майже чекала на неї, бо, засмучена нашим становищем, чекаю лише образ; але те, що обурює мене, — це ганебність наклепу! Та коли ж, Боже, я їжджу до Монте-Карло? Тільки в день стрільб або ілюмінації — а ілюмінацій буває лише одна на рік. Усі молоді дівчата в Ніцці їздять туди не менше за мене. Фе! Невже я принижуюся до виправдань, коли ні в чому не винна. Ні — що є мерзенним, що є боягузтвом, особливо з боку матері, — це взяти дитину, молоду дівчину за привід і наклепничати на неї, не знаючи ще, що вона являє собою! Бо серйозно вона не може вірити тому, що говорить. Справа йде від тітки Тютчевої й від Бутовської — розпусної жінки, якщо такі бувають, — і від Елен: адже вже рік, як вона мені заздрить, надто помітно, щоб я цього не бачила. І є від чого! Вона честолюбна, хитра. Коли ми познайомилися з цією родиною, Елен, а тим більше Ліза, не мали жодного уявлення про манери й елегантність; поступово копіюючи мене, вони почали одягатися охайніше, їм пошили багато шовкових суконь, капелюхів із пір'ям тощо — тоді Елен перетворила захоплення на заздрість і, продовжуючи мене копіювати, вдавала, що вважає себе кращою. Що більше вона одягалася, то менше у неї виходило; у мене ніколи не було багато суконь, але я завжди була добре вдягнена — особливо відтоді, як панна де Ґальв навчила мене простоті. На ранку, що вони давали, я була найкраще одягнена з усіх; тоді пані Бар'якинська сказала:
— Хто ця така вишукана й вихована дитина?
І [Викреслено: ще] я власними вухами чула, як інша або та сама говорила:
— Яка чарівна молода дівчина.
Саме на цьому ранку — куди я прийшла ще як маленька дівчинка й тому що це були в друзів — Воерман удавав, що залицяється до мене.
Нарешті вона задоволена — бо на їхньому ранку у вівторок вона, без сумніву, буде найкраще одягнена, враховуючи злиденність публіки, яка там буде.
Поїхала в екіпажі й побачила Ламбертьє — я навіть не здивувалася і дивилася на нього, як на Саетоне. Гуляла з Сабатіні. Копланд або Плантус хотів за всяку ціну повести мене подивитися якісь дикі квіти — але я від нього позбавилася. Gracias a Dios. Я, можна сказати, виставляю напоказ знання мов: кілька осіб, почувши, як я говорю по-італійськи, потім по-англійськи, потім по-французьки і нарешті по-російськи, виявляли здивовані обличчя, чуючи щоразу іншу мову.
Я не кричу, але Прогулянка не така вже й широка, і проходячи, можна вловити кілька слів — достатньо, щоб розпізнати, якою мовою вони сказані, — особливо якщо слухати.
Маю щастя розмовляти чотирма живими мовами й вивчати одну мертву — латинську, якою говоритиму з Божою допомогою; адже вивчаю її con amore і вважаю найкрасивішою з усіх.
Поки Копланд до мене чіплявся, я побачила всіх Ґальве — ось принаймні порядні люди.

Примітки

По-іспанськи в оригіналі: «Слава Богу».
По-італійськи в оригіналі: «із любов'ю, із захопленням».