Вівторок, 8 грудня 1874

Їздила верхи з десятої до дванадцятої, сіра амазонка. Народу приблизно той самий, що й кожного ранку: білявий італієць із собакою, Трасавський тощо. Розмовляла з Фрідлендером.
Я вдягла нову білу сукню й капелюх сірого кольору «Гамільтон» — весь із білого сукна, і корсаж мені личить — рідкість, рідкісна річ! Ми, всупереч звичці, пробули на музиці весь час. Прийшов Ґалула, потім пан граф де Барем — він затримався довго, — потім віконт Уолш, цей маленький старий, що своїми дрібними прикростями сіє дрібні сварки у своєму дрібному товаристві.
Віжʼє була чудова: жакетка з перлинно-сірого атласу — як у жокеїв герцога, — величезний хутровий капелюх на фіолетовому оксамитовому дні, а спереду на грудях — великий червоний бант. Стара дурепа! Але гарна поміж інших. Щохвилини проходили Одіффре, Саетоне й кривий маркіз; цей зупинився перед екіпажем — мама й тітка сиділи до нього спиною, лише я могла його бачити, — і дивився кілька митей. Дурень.
Сонце сяяло, повітря було свіже, і весь цей люд теж мав свіжий вигляд — снував туди-сюди, метушився. Щасливі люди! Леле!
Моя біла сукня стала справжнім тріумфом. У момент Я йшла від міського саду (з мамою) до половини Прогулянки, потім повернулася і нарешті пішла додому. Усіма мовами чула, коли проходила: дуже мила, дуже гарна, яка гарна, дуже гарно тощо тощо — незмінно про мою сукню. «О! Чарівно!» — сказала одна дама; «це справді дуже гарно» — мовила висока американка. «У вас дуже гарний туалет!» — гукнула мені Люсі Дюран коли я щойно злізла з екіпажа, з своїм твердим і широким акцентом, коли я виходила з екіпажа.
— Справді? — і моє «справді?» розчинилося в повітрі.
Одіффер, якого ми зустріли пішки — з тим манірним виглядом, якого він прибирає на ходу, — не дивився на мене; але мені це знайоме: маленький нікчема мене прекрасно побачив, і мене так не проведеш.
Пила чай із Жоржем, який протверезів, вмився й одягнувся; всі інші — у Пеліканів; цей пан хотів прийти до нас і щодня питав, коли зможе. Але Жорж пив.
Пані Говард завітала до нас.

Примітки

В оригіналі латиною: «res rara!» ↩
В оригіналі англійською: «Alack!» — архаїчний вигук (вживаний Шекспіром), тут — зітхання заздрості. ↩
В оригіналі італійською, німецькою, англійською та французькою: «molto graziosa, sehr schön, how pretty, très joli». ↩
В оригіналі англійською: «that is indeed very nice». ↩