Понеділок, 7 грудня 1874

Виходжу пішки з італійкою; народу багато, зі мною Віктор — і цей чудовий пес викликав загальне захоплення. Потім прогулялася пішки з мамою, потім снідала — і одразу по тому виїхала в екіпажі; повернулася лише о четвертій.
Сезон […]
Елен вийшла у світ — прогулювалася з елегантною англійською дамою й двома панами. Бог послав мені чудову ідею: залишимося ще цю зиму тут — як зможемо; навесні поїду до Росії; літо проведемо в Англії або деінде; а взимку поїдемо до Флоренції — вчитимуся співу, живопису й виходитиму у світ. Наступної зими повернемося сюди — поки нас не буде, будуватимуть і все влаштують. Тоді, сподіваюся, Ніцца буде привітнішою, і тоді, може, вона мені вже більше не знадобиться!
на полях
Я маю амбіції — і хай це вада чи чеснота.
Моє серце без тягаря охоче б упало.
Знай: жінка, що дбає про свою славу, сказавши, що кохає, — певна, що кохана.
Пані й панна Фостер прийшли о пʼятій — вони щойно з Парижа. Я була страшенно рада їх бачити: це порядні, любʼязні люди, що, здається, прихильні до нас.
Я захрипла й почуваюся кепсько.
Мій план чудовий — якби Бог захотів допомогти мені його здійснити, я була б дуже щаслива. У Флоренції є світське товариство, і для навчання, і для задоволень там мені було б цілком добре.
Допоможи ж мені, Боже мій!