❦
Неділя, 6 грудня 1874
Dimanche, 6 décembre 1874
Ця жінка Анна, або, радше, «пані самиця» — підхожа для неї назва1, як мама її охрестила, — подала до суду скаргу, у якій заявила, що пан Бабанін вивіз її з Відня, пообіцявши одружитися, що вона була чесною жінкою — а доказ цього в тому, що її добре приймали в родині і вона була в приязних стосунках із сестрами й батьком. Гадюка!
Cette femme Anna, ou plutôt Mme la femelle, a suitable name for her et que maman lui donna, s’est plainte à la justice disant que M. Babanine l’a enlevée de Vienne en lui promettant de l’épouser, qu’elle était une honnête femme et preuve que c’est vrai c’est qu’elle a été très bien reçue dans la famille et intime avec les sœurs et le père. Vipère !
Ось до чого доводять ці боягузливі вольності й зневага до всіх пристойностей! А причина цьому — відсутність суспільства. Бо якому чоловікові, що живе серед собі подібних, спаде на думку дозволяти собі такі мерзоти? Який боягуз поводитиметься, як поводився дідусь? І все тому, що він усе забув за двадцять пʼять років, відколи відійшов від світу й живе серед диких звірів! Жах! Мерзота! Це більш ніж обурливо. І моє юне серце, чисте від боягузтва, обману й зачерствілості, не може бачити таких мерзот!
Voilà où conduit ces lâches licences et ce mépris de toutes convenances ! Et le manque de société est cause de cela. Car à quel homme vivant parmi ses semblables viendra l’idée de se permettre de pareilles misères ? Quel lâche se conduira comme s’est conduit grand-père ? Et cela parce qu’il a oublié tout depuis vingt-cinq ans qu’il est retiré du monde et vivant parmi des bêtes fauves ! Horreur ! Misère ! C’est plus que révoltant. Et mon jeune cœur pur de lâchetés, de tromperies et d’endurcissements ne peut voir de semblables misères !
Я була з Діною в церкві (нова біла сукня). Прогулялася у сірій сукні — безсмертній; народу було багато. Але лише двоє чоловіків — свіжих і здатних подобатися: граф А. дʼАрнім і Одіффре. Цей проходив повз нас сто разів, але помічаю, що останнім часом більше не дивиться на мене; невже я так споганіла?
J’étais avec Dina à l’église (robe blanche neuve). Je me suis promenée en robe grise, l’immortelle, et il y avait une grande foule. Mais deux hommes seulement, frais et capable de plaire, le comte A. d’Arnim et d’Audiffret. Ce dernier nous a passé cent fois, mais je remarque que depuis quelque temps il ne me regarde plus; suis-je devenue si laide ?
У мене дивний характер — я ображаюся, бо коли я вдостоюю увагою якогось чоловіка, то очікую побачити його простертим ниць; а коли не бачу його в цій покірній позі — дивуюся. З такими ідеями треба було народитися красунею — краса має владу над усіма2.
J’ai un singulier caractère je suis contrariée car, lorsque je daigne faire attention à un homme je m’attends à voir cet homme prosternée, ne le trouvant pas dans cette humble posture, je m’étonne. Avec ces idées là il fallait naître belle, pulchritudo homni potens est.
В опері — «Трубадур»3. Елеонора відразлива, а старий Одіффре нею захоплюється — і мама каже, що за кулісами він поцілував її в шию, коли вона виходила у ролі нареченої (рожева сукня від Лаферʼєр — дуже добре).
A l’Opéra, « Il Trovatore », Eleonora est écœurante et le vieux Audiffret l’admire et maman dit, que dans les coulisses il lui a baisé le cou au moment où elle sortait en mariée (robe rose Laferrière, très bien).
викресленоНаш екіпаж
Ґалула прийшов до нашої ложі — він був особливо гарний; годі й повірити, як багато він втрачає на вулиці.
Galula est venu dans notre loge, il était particulièrement joli; on ne croit pas combien il perd dans la rue.
Наш екіпаж запізнювався, і пан де Барем провів нас до зали очікування; він представив нам свого небожа, графа де ***, — імʼя я забула. Коли я виходила й проходила між рядами цікавих, то почула, як простий чоловік каже іншому, штовхнувши його ліктем: Ось вона4, — і той пробурмотів: О, яке гарне янголятко!5 — але таким щирим і таким утішним тоном, що довго це памʼятатиму. Цей комплімент, цей шанувальник у натовпі — зворушили мене.
Notre voiture se faisait attendre et M. de Barrême nous conduisit dans la salle d’attente, il nous présenta son neveu le comte de ***, j’oublie le nom. Comme je sortais et passais entre les rangs des curieux, j’entendis un homme du commun dire à un autre en le poussant du coude: Eccola, et l’autre murmura: Oh che bella angiolina ! mais d’un ton si sincère, et si flatteur que je m’en souviendrai longtemps. Ce compliment, cet admirateur dans la foule, m’ont touchée.
Примітки
В оригіналі англійською: «a suitable name for her». Мама вигадала образливе прізвисько «la femelle» («самиця»). ↩
В оригіналі латиною: «pulchritudo homni potens est» (так у тексті; форма «homni» хибна — мабуть, змішання «omnibus» («усім») і «hominibus» («людям»); латина самоучки). ↩
«Il Trovatore» (1853) — опера Верді. ↩
В оригіналі італійською: «Eccola». ↩
В оригіналі італійською: «Oh che bella angiolina!» — комплімент від простолюдина, почутий у юрбі. ↩