❦
Пʼятниця, 20 листопада 1874
Vendredi, 20 novembre 1874
Виходжу лише на півгодини — та й нащо, Господи, коли нікого немає.
Je sors une demi-heure seulement, à quoi bon, miséricorde, puisqu’il n’y a personne.
Графиня Мержевська була в нас. Я тримаюся з графом так холодно, що він розуміє — він відʼїжджає в неділю, здається. Тут я жодного разу з ним не заговорила.
La comtesse Merjeewsky était chez nous. Je suis si froide avec le comte qu’il comprend, il part dimanche je crois. Je ne lui ai jamais adressé la parole ici.
Я не можу пояснити цих дивних антипатій. Нерідко з першої ж хвилини я починаю когось ненавидіти ні за що — тільки тому, що не можу дивитися на його обличчя. У Ніцці є кілька людей, до яких я відчуваю таку антипатію, — незнайомих мені (я тут узагалі нікого не знаю), яких бачу лише мимохідь. Так от, таку саму антипатію я відчуваю до цього графа — з дня вже через чотири дні після знайомства в Спа, тобто від того дня, коли я сказала «маленький поляк мені огидний», — але до нього найвищою мірою, так що коли чую про нього, втрачаю апетит, а коли Валіцький починає його передражнювати, я стаю такою розсердженою1, роздратованою, що плачу і хочу рвати на собі волосся від досади, від гніву. Відколи граф приїхав, Валіцький часто його перекривляє, особливо за обідом, — тоді я шаленію, затуляю обличчя обома руками і хочу його розчавити! Тоді він сказав:
Je ne puis m’expliquer ces aversions étranges. Souvent, du premier moment je me mets à détester quelqu’un pour rien, seulement parce que je ne puis voir sa figure. Il y a plusieurs personnes pour lesquelles j’éprouve cette aversion, ici à Nice, que je ne connais pas, (je ne connais personne d’ailleurs) et que je vois seulement en passant. Eh bien c’est une aversion pareille que j’éprouve pour ce comte depuis le quatre jours après avoir fait sa connaissance à Spa, c’est-à-dire depuis le jour où j’ai dit « le petit Polonais me dégoûte » mais pour lui au plus haut degré, de sorte qu’en entendant parler de lui je perds l’appétit et quand Walitsky se met à le contrefaire je deviens si stizzata, énervée que je pleure et voudrais m’arracher les cheveux de dépit, de colère. Depuis qu’il est arrivé Walitsky l’imite souvent, surtout à dîner, alors je deviens furieuse, me couvre la figure des deux mains et je voudrais la broyer ! Alors il a dit:
— Трифоне, коли прийде чоловік, вищий за пальму, — виведи його за двері.2 Я усміхнулася, але сховала обличчя, щоб не втратити гідності.
— Trifon, quand viendra l’homme plus grand qu’un palmier, mets-le dehors, alors je souris mais je me cache la face pour ne pas perdre ma dignité.
Бувають хвилини, коли я не хочу ні читати, ні писати, ні грати, ні їсти — тому що думаю, що ця людина робить те саме. Настільки він мені огидний, що я не хотіла б дихати з ним одним повітрям! Я хотіла б, щоб він забрався на місяць — аби тільки не жити на одній планеті з цією істотою.
Il y a des moments où je ne veux ni lire, ni écrire, ni jouer, ni manger parce que je pense que cet homme fait cela. Tant il m’est odieux que je ne voudrais pas respirer le même air que lui ! Je voudrais qu’il s’en aille à la lune pour ne pas habiter la même planète que cet être.
Примітки
В оригіналі італійською: «stizzata» (роздратована, сердита). ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩