❦
Четвер, 19 листопада 1874
Jeudi, 19 novembre 1874
Я написала Фостерові з проханням підшукати мені коня. Я не хочу їздити на найманих конях, тоді як оці окости Говарди їздять на своїх, ще й у супроводі грума1.
J’ai écrit à Foster pour le prier de me chercher un cheval. Je ne veux pas monter des chevaux loués quand ces jambons Howard montent leurs chevaux et sont accompagnés d’un groom.
У мене є широкополий фетровий капелюх, так званий капелюх «Мадемуазель»2, він мені пасує, але до коротких денних суконь краще підходять невеличкі капелюшки.
J’ai un chapeau de feutre à larges bords, qu’on nomme chapeau Mademoiselle, il me va bien, mais avec les robes courtes, de petits chapeaux valent mieux.
Довкола міського саду і в Детруа-де-Муш3 людно, але нікого пристойного.
Il y a du monde autour du jardin public et aussi au Détroit des Mouches mais rien de comme il faut.
Зрештою я ненавиджу Ніццу, тьху на це бридке місто, на цих бридких людей!
Au bout du compte je déteste Nice, fi la vilaine ville, le vilain monde !
А проте — якби хтось бачив, як я гірко плакала вчора ввечері перед тим, як заснути! І є від чого. Ах, як це жахливо — жити так, як ми живемо! Боже мій, Боже мій, якби хтось знав, як усе в мені кипить, як мені стискається серце, скільки разів сльози підступають аж до горла й душать мене.
Et cependant, si on voyait comme j’ai pleuré amèrement hier avant de m’endormir ! Il y a de quoi. Ah ! que c’est affreux de vivre comme nous vivons ! Mon Dieu, Mon Dieu si l’on savait comme je bous intérieurement, comme mon cœur se serre, combien de fois les larmes me montent jusqu’au gosier et m’étouffent.
І є люди, що звуть себе іспанцями — ні, це не те, що я хотіла сказати! Є люди, які наважаться насміхатися з мене й вважатимуть усе це горе дурницями... Нікчеми! Хай вони самі відчують те, що відчуваю я, — тоді повірять. Ах! Для тих, хто має честь і гідність, таке становище, як наше, — о ні, я цього нікому не побажаю, нікому, бо Господь, знаючи, що я знаю, яка це жахлива мука й постійне приниження, покарав би мене.
Et il y a des gens qui se disent Espagnols, non ce n’est pas cela que je voulais dire ! Il y a des gens qui oseront se moquer de moi, et considéreront tous ces chagrins ridicules... Les misérables ! pour qu’ils me croient, qu’ils éprouvent ce que j’éprouve. Ah ! pour qui a de l’amour-propre une position comme la nôtre, oh non, je ne la souhaite à personne, à personne, car Dieu sachant que je sais quel horrible tourment et constante humiliation c’est, me punirait.
І чому так, Боже мій! Причина лише в цьому проклятому процесі — більше ні в чому, але ж це не злочин. Чому всі воліють нас уникати.
Et pourquoi est-ce ainsi, mon Dieu ! il n’y a rien que ce maudit procès rien d’autre, mais ce n’est pas un crime. Pourquoi chacun tend plutôt à nous éviter.
Сьогодні, проходячи набережною Масена, я пережила один із найжорстокіших болів у моєму житті. Обоє Сеньєтів — ці вискочні — ішли назустріч, мама часто зустрічала їх у мадам Говард, і ось вона глянула на них і усміхнулася, щоб привітатися, але ці страховища впилися поглядом просто перед собою і не звернули уваги. Тоді мама, боячись мене, спробувала приховати вітання й далі тримала ту саму наче природну вимушену й жалюгідну усмішку, удаючи, ніби розглядає крамниці. Я не зводила з неї очей, і мені боляче було бачити цей страх переді мною, це приниження — адже я часто скаржуся їй на свої нещастя, і вона сприймає ці скарги як докори, відчуває всю правду того, що я кажу, бо сама сказала б те саме, страждає більше за мене — страждає, бо страждаю я, — і боїться мене, як вогню, в такі хвилини.
Aujourd’hui en passant par le quai Masséna, j’ai éprouvé une des plus cruelles douleurs de ma vie, en vérité les deux Seignettes, ces espèces de parvenus, passaient, maman les a rencontrés souvent chez Mme Howard, et bien elle les regarda et sourit pour saluer mais ces horreurs fixèrent leurs yeux devant eux et ne regardèrent pas, alors maman, me craignant, voulut dissimuler son salut et continua un sourire comme s’il était naturel forcé et pitoyable ayant l’air de regarder les boutiques. Je la fixai voyant avec douleur cette crainte de moi, cette humiliation, car souvent je viens déplorer devant elle mes malheurs et elle prend ces plaintes pour des reproches, sent, tout à la vérité, de ce que je dis car elle le dirait elle-même, souffre plus que moi, car elle souffre parce que je souffre et me craint comme le feu dans ces occasions.
Я дивилася на ту усмішку, що розривала мені душу, і серце моє переповнювалося всім жахіттям, що є в цьому світі!
Je regardais ce sourire qui me déchirait l’âme et mon cœur se gonflait de tout ce qu’il y a d’atroce dans ce monde !
Нарешті я видала щось на зразок зітхання, схожого радше на рик, і разом з ним вирвалося стільки притлумленої за кілька хвилин люті, стільки гніву, стільки злоби, так що [нерозбірливо] що повітря затремтіло4.
Enfin j’ai poussé une espèce de soupir qui ressemblait plutôt à un rugissement, et avec laquelle sortit tant de rage comprimée depuis plusieurs minutes, tant de fureur, tant de méchanceté si che [illisible] che l’aer ne temere.
О горе мені! Тепер я розумію лють, яку описують у книжках! Я розумію все те, що вважала порожніми й надутими словами, — розумію і відчуваю. О Боже!5
O misera me. Ora capisco furore che descrivono nei libri ! Capisco tutto ciò che credevo varie e gonfiate parole, capisco e provo. O Dio !
Зое провела вечір у нас разом із батьком.
Zoé a passé la soirée chez nous avec son père.
Ніна поїхала до Женеви, і Паріс6 переїхав до нас.
Nina est allée à Genève et Pâris a déménagé chez nous.
Примітки
В оригіналі англійською: «groom». Грум — верховий слуга, що супроводжує вершника. ↩
В оригіналі французькою: «chapeau Mademoiselle». Широкополий фетровий капелюх, модний у 1870-х роках. ↩
Детруа-де-Муш (Détroit des Mouches) — вулиця або вузький прохід у Ніцці. ↩
В оригіналі італійською, частково нерозбірливо: «si che [illisible] che lʼaer ne temere» (так у джерелі) — можливо, цитата чи переробка поетичного тексту (пор. Данте, «Пекло», I, 48: «sì che parea che lʼaere ne tremesse»). ↩
В оригіналі італійською (увесь абзац). Марі переходить на італійську для вираження крайньої емоційної напруги. ↩
«Pâris» — імʼя людини (з наголосом), не назва міста Париж. ↩