Понеділок, 2 листопада 1874

Не пропустила жодного уроку і задоволена. Апетит приходить під час їжі, а любов до навчання — під час навчання. Я вже почала впадати в розпач, [Викреслено: я вважала] боялась, що більше не зможу взятися до роботи, але із задоволенням бачу, що це не так, і що з Божою допомогою невдовзі все піде, як і раніше, — а може, й краще.

Вийшла лише о четвертій годині і мала прикрість почервоніти через цього негідника. Він вже пройшов і обернувся, вдивляючись у мене, як завжди. Я вже тішилась, що не почервоніла, — як раптом тітка подивилась і в ту ж мить гукнула кучеру зупинитися, майже в ту саму мить, коли мій привид¹ був ще на рівні з екіпажем; від переляку я подумала, що зупиняють через нього, — але то зупинялись заради мами, яка йшла пішки. Тоді я страшенно почервоніла.

Аж за якийсь час мама запитала, чому я так почервоніла, коли зупинився екіпаж. «Ми зустріли Одіффре», — холодно відповіла тітка.

Мене принижує вже те, що хтось може припустити, нібито якийсь Одіффре може мені подобатись.

Я ображена. І що більше захищатимусь — то менше віритимуть. Замовкну, і хай думають, що хочуть.

Яке горе! Годі й уявити, як мені прикро бути зарахованою до решти дурних створінь мого віку і статі.

Принизливі, дурнуваті і майже ганебні ці підозри. Хіба мене не знають? Бідолахи — шкода їх!