Неділя, 1 листопада 1874

До церкви я не йду, але Діна — ця побожниця — звичайно, іде: спереду кучері накручені, а ззаду дбайливо виставлено найзолотіші пасма. Ось жінка, яка проведе все життя в церкві й у ліжку.

Музики не було, але погода була гарна, і гарні «недільники» [sic] не забули виставити напоказ свої пишноти.

«Назвімо першим і цілком заслужено пана Еміля д'Одіффре» — в чорному і в циліндрі. Без капелюха він негарний, а в циліндрі — ще гірший. Єдиний одяг, що йому личить, — сірий костюм і простий капелюх: коли він їх одягає, він дуже гарний, але інакше — вульгарний і бридкий.

Мама невдоволена, що бачила, як я почервоніла через цю істоту, і пильно дивиться на мене, коли він проходить, — від чого я червонію ще більше. І як же це безглуздо й прикро для мене!

Маю достатньо здорового глузду, щоб не заперечувати цього, — лише скаржусь, але мої скарги не заспокоюють. Хоча мали б, адже вони щирі.