Середа, 14 жовтня 1874

Я взяла перший урок у Лосселя, звідти ми ходили по кількох місцях — до торговців килимами, пічників тощо.
Яка ж обтяжлива справа — облаштовувати дім, коли не маєш багато грошей. З Росії надсилають десять тисяч франків, і листа про коня написано. Боже мій, зроби, щоб цей кінь прибув і щоб я тішилася ним!!!
(Остендський капелюх — непогано, порівняно з раніше — чудово).
Я сердюся на себе — двічі почервоніла, побачивши дʼОдіффре! На щастя, червоніла лише тоді, коли він був уже далеко; ця маленька істота щоразу обертається і наполегливо дивиться — що кілька разів змусило мене усміхнутися, бо я не тлумачила образливо ті погляди, що він на мене кидає.
Ми взяли абонемент на ложу біля авансцени першого ярусу, і цього вечора всі у театрі. Я залишаюся у мами (ночую в тітки): праворуч дрімає Сандвіч, ліворуч на ліжку — Дорі; навпроти, на дивані, Багатель; переді мною — таця з холодною куркою і фруктами. Час від часу я співаю «Реквієм», від якого я без розуму.
Позавчора Ґамбар провів годину у нас. Він дотепний і попри вік — цілком як молода людина, повна дотепності, повна енергії й здоровʼя. Ах! Якби Діна стала мадам Ґамбар. Для мене він занадто нікчемний і старий, але для неї це було б щось чудове — як каже А. Фостер.
Цій дорогій Діні вже за девʼятнадцять; обличчям вона зовсім не гарна, а статурою дуже посередня.
на полях
Я помилилася — у неї гарне тіло й волосся найгарнішого і найсвітлішого попелясто-білявого кольору у світі, що спадає нижче колін.