❦
Субота, 19 вересня 1874
Samedi, 19 septembre 1874
Диякон напросився до нас на обід; о другій ми нарешті позбулися його і о третій вирушили пішки.
Le diacre s’est invité à déjeuner chez nous, à deux heures nous sommes débarrassées de lui, et à trois heures partons à pied.
Мене дуже непокоїть моє вбрання: капелюхів у мене кілька, але жоден не подобається; є сукня, що тисне мені в грудях. Так важко добре одягатися у мої роки.
Je suis dans de grandes inquiétudes sur mes habits, j’ai plusieurs chapeaux, pas un d’entre eux ne me plaît, j’ai une robe qui me serre la poitrine. C’est si difficile de bien s’habiller à mon âge.
Лаферʼєр шиє мені костюм із тонкого білого сукна і чорний жакет. Я купила ще один капелюх — не знаю, що з нього вийде. Ми бачили Дюранів у ландо; я ледве встигла відповісти на їхні привітання та посмішки, як поряд пройшов Льовен і зняв капелюх — значить, усі злі плітки про них були вигадкою, адже він тут із ними. Я пройшлася вулицею де ла Пе і купила кілька речей. Мені ні в чому не відмовляють — я така хвора!
Laferriere me fait un costume de drap blanc et une jaquette noire. J’ai acheté encore un chapeau, je ne sais ce qui en deviendra. Nous avons vu les Durand en landau, j’avais à peine fini de répondre à leurs saluts et à leurs sourires que Lewin passe près de nous et ôte son chapeau, toutes les méchantes choses sur leur compte étaient inventées puisqu’il est ici avec eux. J’ai fait un tour dans la rue de la Paix et j’ai acheté plusieurs choses. On ne me refuse rien, je suis si malade !
Після вечері Діна тягне тітку тинятися вулицями, а я залишаюся — вважаю такі прогулянки непристойними і безглуздими. Вони повертаються, і ми говоримо про меблі. Мені не терпиться опинитися в Ніцці — сад там іще в руїнах, мені треба туди поїхати і своєю присутністю творити дива. Мені й правда здається, що без мене нічого не робиться — все занепадає. І справді, із садом чекають саме на мене.
Après dîner Dina entraîne ma tante à aller rôder dans les rues, et je reste trouvant ces promenades inconvenantes et inutiles. Elles rentrent et nous parlons des meubles. Je suis impatiente d’être à Nice, le jardin est encore en ruines, j’y dois aller et par ma présence faire des merveilles. Vraiment il me semble que sans moi rien ne se fait, tout languit. Et en effet on m’attend pour le jardin.
Купивши коня, я якнайшвидше повернуся туди і порину в навчання та облаштування нашого дому. Потрібна людина, яка говорить чітко, навіть жорстко, яка називає речі своїми іменами і підганяє роботу, яка скаже останнє слово в усіх справах і прийматиме рішення — і цією людиною буду я, якщо Богу буде завгодно.
Ayant acheté le cheval, je m’en retourne au plus vite et me plonge dans les études et les arrangements de notre maison. Il faut quelqu’un qui parle nettement, durement même, qui nomme les choses par leurs noms et qui fasse avancer les travaux et qui dise le dernier mot sur toutes choses et qui décide, ce quelqu’un ce sera moi, avec la permission de Dieu.