Четвер, 17 вересня 1874

Я думаю, що в цьому зошиті можна багато чого викинути і залишити лише кілька днів, які дають уявлення про моє життя. А ще — те, що має продовження, як-от Жирофла, наприклад.
Мені досить погано, щоб не могти йти пішки і зупинити екіпаж; я виходжу на балкон — і кого ж я бачу? Дорію власною персоною! Неймовірно! А потім і його брата.
Ми зустрічаємося скрізь (сукня сіро-зелена). Ми завітали до Жувена, Фері, Муссе та Дюваля, а потім на Єлисейські поля.
На бульварах ми зустріли пані Сапогеніков разом з дияконом. Поговорили з ними і продовжили наші справи. Я вже побачила майже всіх моїх вуличних знайомців, і Дорію теж. І безліч знайомих облич — я люблю Париж, бо тут завжди зустрінеш усіх.
Мушу сказати, що в Парижі почуваєш себе добре — Париж не такий великий, як Лондон, що пригнічує своєю неосяжністю. До того ж тут світліше, і тут я все знаю.
Увечері — в Опера-Комік, «Прощення в Плоермелі» — опера рихла, клаптикова, без жодного природного місця.
Мені нема чого скаржитися на тітку — вона робить усе, що я хочу, і прислуговує мені як рабиня. Мені варто лише сказати слово, щоб усе було зроблено, — і вона ще й вгадує мої бажання наперед.

Примітки

«Жирофла» — ймовірно, мотив або персонаж із попередніх записів щоденника.
«Le Pardon de Ploërmel» («Пардон у Плоермелі», також відома як «Дінора») — опера Джакомо Мейєрбера (1859). До 1874 року вже вважалася застарілою.