Четвер, 3 вересня 1874

Я ще не одягнулася, коли приходять Флоренс і її брат із собакою Ґленом — дуже гарна тварина. Потім
Також приходить граф, якому я вчора наказала дізнатися імʼя того блідого англійця, — і що ж: блідий англієць — не хто інший, як брат Дорії. Базілевич теж приходить.
Лише о першій я вмовляю тітку піти купатися. Фостери теж ідуть — і Мержевський несе мій гребінь, дзеркальце тощо.
Часто, особливо після читання про Людовика XIV, я уявляю себе королем.
Як от сьогодні — у кабінці: ішов дощ, усі залишалися всередині; мені хотілося роздягнутися, і я насилу стрималася, щоб не встати й не вказати їм жестом і поглядом на двері.
Коли ми йшли купатися дамбою, Дорія проходить нам назустріч — я, кажуть, почервоніла. Мержевський, побачивши, що я червонію, теж почервонів. — Оце пощастило! — прошепотіла мені на вухо тітка. Дорія опустив очі.
Я майже ніколи не бачу його обличчя — він такий високий, що поки мій погляд дійде до його обличчя, я вже надто довго тримаю очі прикутими до його постаті й мушу їх опустити або відвести — а отже, бачу небо. Я ніколи не сержуся, коли жартують, — навпаки, охоче жартую сама, особливо перед Мержевським. Оскільки я не закохана в Дорію я сміюся з і він мені не огидний, — навпаки, — і він порядна людина, — я сміюся, вигадую і розповідаю дурниці. Кілька разів (родина) мене запитувала, чи хотіла б я вийти заміж за Дорію, — і щоразу я відповідала цієї ж хвилини — і це правда.
Я не можу уявити, що Дорія гарний, — тітка вважає його дуже гарним. Але про людину, яку часто бачиш і про яку завжди говорять, я не в змозі нічого сказати.
Купання було чудовим — холодним. Народу майже не було, ішов дощ. Снідаємо в «Де ля Пляж» із Фостерами; дощить так сильно, що повертаємося в кареті.
Я заходжу до них — Флоренс співає, я теж співаю.
Потім повертаюся. Обідаю лише о восьмій і дуже погано — звідти, не вдягаючись парадно, іду з тіткою на бал. Ми ховаємося в кутку, але нас знаходять Базілевич, граф Барковський і Фостери. Фостер 2 пропонує прогулятися — я погоджуюся, бо я дуже румʼяна. Тим паче, що Дорія-герой тут — і треба проходити повз нього. Я у вовняній сукні, і попри це на мене дуже дивляться — сам Дорія теж дивиться. Ми прогулюємося, і за цей час я кілька разів зустрічаю Дорію. Фостер веде мене до дверей, щоб подивитися на танці — там Дорія; ми прогулюємося в передній залі — Дорія теж; ми повертаємося до великої зали — Дорія теж, і сідає.
Я дуже польщена: на мене дуже дивилися, і через це в майбутньому матиму гарний спогад про Остенде. За цим містом, де мені нудно, я ще сумуватиму. Я шкодую за Остенде напередодні відʼїзду. Через це я відклала нашу поїздку до суботи.
Я шкодуватиму за Дорією.
Але Валіцький постійно заважає мені писати — приходить декламувати вірші про Дорію.

Примітки

В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩