П'ятниця, 28 серпня 1874

Я жартую про Дорію не менше за інших, і тітка каже:
— Коли ж цей Дорія зверне нарешті увагу! Тоді мама:
— Та й справді — Дорія закоханий у Маргеріт, і хіба може він звертати увагу на кого попало. Тітка:
— Маргеріт — заміжня жінка. Як я сміюся! Отримала від Жанни чарівного й щирого листа. Як летить час — вот уже тиждень, як я не розмовляю з графом, крім «доброго дня» і «до побачення». Я розкрила «Ключ снів» — третє слово праворуч навмання, щоб дізнатися, що думати про Мержевського. — Глибока й непохитна прихильність. — Чарівно. Учора знову поклала під подушку His Grace etc.¹ — і приснилося, що він має приїхати. Базілевич п'є у нас каву. Базілевський учора представив нам герцога Бофора — старого зломаного дідугана — і сказав Базілевич, що представив нам Дорію. Усю другу половину дня залишаємося вдома. Приходить граф, потім Базілевський — він розважається, навчаючи Баґатель стрибати через ціпок. Близько п'ятої приходить пані Воєйкова — перший її візит — із дітьми. Ми всі йдемо обідати на пляж, але я нічого не їм. Мабуть, я хвора — я слабка й іноді погано себе почуваю. До читальні на деякий час; виходячи, зустрічаємо Фостерів, які запрошують нас завтра відвідати Брюгге. Одягаю маму в червоне, сама (біле й срібло, капелюх, непогано). Сідаємо біля входу з маркізою й графинею Мержевською — це безглуздо, маємо вигляд вішалок; приходить Денгоф — він їде завтра, але «відкладене не втрачено», сказав він; він думає, що можна мати маму як [нрзб. — можливо: «легко уникнути»]; потім Лейзер, граф Доміно Барковський; потім представляють міністра Португалії; потім Мержевський. Маленький запрошує мене на вальс:
— Я не танцюю сьогодні ввечері, пане.
— Велика шкода. Велика шкода. Напевно, щоб мені щось сказати. Я дурепа, що всім усе розповіла — відтоді мені не дають спокою. То я ставлюся до нього нечемно, то я недостатньо люб'язна тощо, тощо. Усі втручаються у все. Ось якби я не переслідувала Мержевського. Іноді я несамовита! Але я оголосила їм, що це моя справа, що я була надто добра, розповідаючи, і що в це ніхто не повинен втручатися. Я вдягнула синій плащ, виходячи, — всі знайшли його гарним, і маленький теж.
— «Дуже гарна мантилья».
— Вона в мене ще з Спа, — і наші очі зустрілися. Цей маленький — лиходій. За кілька хвилин до нашого виходу він представив Плобстера Базілевич — та в захваті повела його в зал.
— Вона так давно цього бажала, — каже маркіза.
— Так, вона так хотіла, так хотіла, — каже графиня Мержевська. Коли граф підходить до неї й каже:
— Ось нарешті бажання пані Базілевич виконано. Дивно — я не сердита. Цей маленький навмисно представив його лише Базілевич.