Середа, 19 серпня 1874

Якось мимохідь я говорила про восьминогів, і поляк запитав, чи хочу я їх:
— Так, — відповіла я й забула.
Вранці входить слуга й приносить велику гарну мушлю, повну восьминогів. Кажуть підняти графа, що чекав унизу. Я писала — не встала, не повернула голови, доки не скінчила запечатувати й писати адресу. Він чекав враження; його не було. Я як усі — користуюся де можу; але на подяку дала йому кілька листів відправити.
Увечері ми всі йдемо до театру — дають «Сфінкса». З Туманчовими нас дванадцятеро — досить, щоб заповнити один бік театру. Навпроти — милі Фостери. Попри поганих акторів я подивилася п'єсу з задоволенням. Але навіть з великою поблажливістю я знаходила пані де Шель огидною, та ще й без туалету. Інша, Берта, майже така ж гарна, як у Парижі. Туманчови — добрі люди, дуже приємні, але часто вони мене нудьгують. Як і Аничкови — найкращі наші друзі, і при тому нудять мене.
Туманчови завжди тягнуть геть від прогулянок — через них я ще не ходила на концерт. Я люблю гарні батаклани, а цей — надто простий. Після вистави йдемо до Клубу купалень, але на півдорозі бачимо погашені ліхтарі.
Валіцький склав ще чотири вірші — вільно зримовані, але ж ідеться про знайомих:
Очі блакитні Ніс-ковбасина Незграбний ведмідь Товстий і дужий Денгоф-незграба Доглядач руських лісів.
Це про Денгофа; ось вірші приємніші.
Бельгієць Ґамбар Сховався в сараї У великому хвилюванні Через нагороду, отриману Від пані Маргеріт І всієї її свити За раків і форелей Ігри і гойдалку.
Я перекладаю ці вірші так:
Пан Ґамбар Перемахує через вали У великому хвилюванні Після прийому