Неділя, 9 серпня 1874

З кожним днем мені краще; Валіцький дав мені хінні пігулки — виявляється, у мене була гарячка.
Граф мав відʼїхати сьогодні вранці о десятій, але залишився, бо вчора я сказала:
— Я вас не запрошую їхати верхи — ви завжди знайдете свої «але» й «якщо».
О третій він у нас. Валіцький забороняє йому їхати верхи, бо ще сьогодні вранці в нього був нервовий напад. Граф не наважувався відмовитися, кажучи, що панна Марі розсердиться, — і я дуже любʼязно велю переказати йому, що він може не сідати в сідло й що я не розсерджуся.
О четвертій я виїжджаю верхи з Полем, щоб попрощатися з моїм дорогим Спа, до якого відчуваю особливу ніжність.
Мама й Діна в екіпажі й везуть графа до Вівіані. Я їду слідом. На підйомі до вілли я зупиняю коня, підкликаю графа, даю йому потримати повід і затиснути в зубах хлист, а сама поправляю капелюх. Це його потішило й нічого мені не коштувало.
Він потис мені руку міцніше, ніж зазвичай, а я підняла на нього очі — чого я не завжди роблю.
Ми їдемо до Ґамбара; я даю там лад зачісці — він дуже любʼязний. Звідти до Жеронстьєра, потім невідомими стежками до Прогулянки Художників; я проїхала найрізноманітнішими дорогами й обхідними шляхами, а потім через Лувенʼєр до міста. Кінь добрий, і я задоволена.
викресленоМи зупиняємось
Я їхала весь час мовчки, думала, навіть мріяла. Я б із задоволенням вислухала освідчення в коханні — навіть кілька. Я прощалася з цим дорогим другим Баденом. Навіть подумала про Жерікке, про всі наші екскурсії, коли ми складали батаклан.
Я шкодувала.
Я скакала галопом.
Я думала про… пана де Бʼєма. Мені здавалося, що він їде верхи поруч зі мною.
Вранці йшов дощ, а коли я сіла в сідло, стояла погода, яку я обожнюю.
Перш ніж повертатися, ми зупиняємось у Давіньйонів. Потім я йду до Прогулянки Англійців на згадку про мого прекрасного незнайомця, залишивши маму й Діну, які їдуть до Бааса, де я до них приєднаюся. Я вдягаю рожеву сукню, чорний жакет, чорний капелюх. Валіцький приходить сказати, що Борель обідає там.
Я б із радістю його побачила, але це неправда.
Сьогодні ввечері дві принцеси й два двори в театрі — жодної ложі. Мені доводиться взяти чотири місця в центральній ложі. Мені дуже незручно там сидіти. Всі плобстери в театрі. «Подорож пана Перрішона» — чарівна пʼєса, добре зіграна.
Щоразу, коли входив Дорія, мама чи я казали: «Ось Плобстер» або «Ось Дорія».
Попри погані місця, я не надто обурена — хоча трохи все ж таки. Вечір змарнований. Скільки ж там було гарного товариства.
Ми поверталися від Бааса додому; було темно, але я виразно бачила пана де Бʼєма що розмовляє посеред дороги з одним із панів де Сінгі.

Примітки

В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
«Le Voyage de M. Perrichon» — комедія Ежена Лабіша й Едуара Мартена (Théâtre du Gymnase, 1860). ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩