Середа, 5 серпня 1874

Зовсім не виходжу — хвора; продовжую шити сірий ліф. Ідемо обідати до «Баас» — дощить.
Я люблю Спа й часто люблю Ніццу. Уявляю Ніццу — тобто нашу віллу в один із після-дощових вечорів — і Blackprince на Променаді з двома собаками. Сьогодні ввечері — концерт на користь бідних, на якому я мала співати.
Біла сукня від Ворта, волосся розпущене — я рум'яна й гарна. Займаємо місця в першому ряду, праворуч; збоку — принцеса Марґеріт із дамою двору, маркіза де Вілламаріна й маркіз; потім приходить принц Дорія і сідає позаду принцеси, розмовляє з нею. Ліворуч перед нами, у кутку, — Жерике з графом, Папаріґопулос, його кузен, де Жаль; трохи далі — маркіза, графиня Мержеєвська й пані Папаріґопулос. Співають панночки з готелю «Оранж».
Я весь час дивлюся на Дорію; вперше побачила його на площі Пуона, коли ходила сама купувати фрукти у Делануа, — я не знала, хто він. Він не красень, але відрізняється і високий на зріст.
Я дивилася на нього, коли він входив, потім ще двічі-тричі; неможливо було його не бачити, бо він сидів позаду Марґеріт, а я часто на неї поглядала. Він теж дивився, — і наприкінці вечора мама сказала:
— Ні від тебе... ні від нас він не відривав очей увесь вечір, поки розмовляв із Марґеріт.
Мені подобається, коли на мене дивляться пристойні люди — особливо такі бездоганно пристойні в усіх відношеннях, як принц Дорія.
Повертаюся додому й, щоб заснути, складаю собі казку про нього.
Маленький поляк був крижаний — бідолаха, [закреслено: коли] мені хочеться його підібрати. Хочу бути доброю, хочу забрати його до Ніцци, хочу, щоб він був щасливий, — щоб зробити його нещасним. Я відчуваю велике задоволення, коли відчуваю в собі владу бути злою, бути жорстокою.

Примітки

Англійське кодове ім'я Марі для принца Вітґенштайна — «Чорний принц».