Середа, 8 липня 1874

Граємо в крокет, як у понеділок, тільки замість мами грає кузина графа — огидна істота, зла, перестигла й зроблена з масла.
До кінця я розійшлася і грала дуже добре (полотняна сукня, біла хустка, капелюх Масса, добре); але знову пригода завадила мені виграти — Поль убив мій бідний загін без проводиря... За моїми добрими порадами ми мали вже виграти, коли граф промахнувся в останньому ударі — і все пропало.
Пишу, як навіжена, поспішаю — мама мене тиранить.
Увечері на музиці з мамою і бароном де Бош — паном, який у Монте-Карло настирно залицявся до мами, ще не знаючи, хто вона. Нині він дуже чарівний і єдиний справжній пан тут.
Він заплатив за крісла, роздав трояндки, розмовляв — словом, поводився як пан, а не як місцеві негідники. Базілевич гуляла зі своїм чоловіком.
Я вдала, що дмухнулась на Поляка, але він набридає мені. Прощення йому дарувано надвечір. Мати підсідає до нас; кузина з батьком, Базілевич, граф, Поль, Валіцький, де Бош і ми утворили гарне коло на прогулянці.
Сьогодні ввечері танцювала. Мене познайомили з двома американцями. Роу була така мила, що я поцілувала її в щоку; вона запросила мене, і ми танцювали разом. Яка чарівна дитина — невимушена, проста і весела. Вона сказала мені: Oh you dear little thing.
Жодного чоловіка — і мені нудно без чоловіків.
Макен не лише blunt і танцює, як ведмідь на мотузці, — його ще й до неможливості монополізують сестри. Я приймала його сестру за його дружину.
Мама квапить мене!!!
Було кілька чарівних вбрань. Хочу продовжити знайомство з цими американцями — американці чудово поводяться з незаміжніми панями. Скажу Полю, щоб привів їх.
Увечері на зворотному шляху — я, мама, Діна, Валіцький, Поль, Базілевич, граф — всі разом зустрічаємо де Нефаржа, який усе ж таки найкращий тут, але не для мене, ні, — та й потім у нього є певна репутація... смутно здогадуюсь яка.
Він огидний, але при всьому тому — найпорядніший. Мама була з ним люб'язна — мені це приємно.
Постояли трохи посеред площі, потім Базілевич пішла, а де Нефарж за нею; але скориставшись тим, що ми зупинились на ґанку, вона повернулась цього разу під руку з цим паном, і тоном, який я сама іноді вживаю, запитала: «Ну, що ж трапилось?»
Мама катує мене, щоб я йшла спати.
Вони повернулися і прощалися три хвилини — я чекала на вихід де Нефаржа з-за рогу площі, годинник у руці.
Макен поговорив з нами — ми грали в доміно. Цей ведмідь був навіть досить чемний; blunt — вдале слово. Він англійський офіцер — ось і все пояснення.
Сьогодні за обідом ми захоплювалися ним.
Цей нещасний Англієць дражнить мене — він холодний і незворушний; у мене шалена ідея! Нехай він закохається в мене — і тоді я попрошу його станцювати галоп, як Меркурій в «Орфеї в пеклі». — Я помру зі сміху.
У мене стільки всього наговорити, стільки думок кружляє в голові — такої оригінальності і піднесеної гротескності. Не можу нічого написати — мама квапить.
Мені нудно.

Примітки

«Орфей в пеклі» — оперета Жака Оффенбаха (1858); Меркурій виконує знаменитий вихровий галоп.