Четвер, 18 червня 1874 — Зошит 020

CZ ENUKFR

Виходимо пізно. Поки мама була на прийомі в одного з цих шарлатанів, яких називають лікарями, — ми: я, Діна, Поль і диякон — залишилися біля підніжжя сходів. Я запропонувала два парі: перше — Діні, її завдання полягало в тому, щоб підніматися й спускатися, не зупиняючись, на чотири сходинки, доки не прийде мама; друге — Полю: даю йому пʼять франків, якщо він підніметься й спуститься по сходах зверху донизу, вісімдесят сходинок, двадцять пʼять разів. Ми майже дві години не переставали сміятися. Поль зупинився на шістнадцятому разі — адже вісімдесят сходинок, піднятися й спуститися стільки ж разів, двадцять пʼять разів поспіль, не зупиняючись — це не жарт. Потім я замовила невеликий синій мантільйон у Дьєльфе.

Nous sortons tard. Pendant que maman était en consultation chez un de ces charlatans qu’on nomme médecins, nous, moi, Dina, Paul et le diacre restâmes au bas de l’escalier. J’ai offert deux paris, l’un à Dina, le sien consistait de descendre et monter sans s’arrêter quatre marches de l’escalier, jusqu’à ce que maman viendrait, et l’autre à Paul je lui donnais cinq francs s’il montait et descendait l’escalier du haut en bas, quatre-vingts marches, vingt-cinq fois. Nous n’avons pas cessé de rire pendant presque deux heures. Paul a cessé à la seizième fois, c’est que quatre-vingt marches, monter et descendre le même nombre, vingt-cinq fois, sans s’arrêter n’est pas une plaisanterie. Ensuite j’ai commandé un petit mantelet bleu chez Dieulafait.