Середа, 10 червня 1874

Федюс, пес, утік.
Вічний спокій.
Мені це байдуже. Хоча я й не король Дагобер, я одягла спідницю навиворіт — отже, чекала чогось неприємного. Але нічого не сталося, крім того, що я не замовила амазонку і — що гірше — провела півтори години у «Бон Марше», «Бон Гу» тощо.
Якби я була чоловіком і мала дружину, як Діна або як Марія Дмитрівна, що водила б мене по «Бон Марше» і «Пті Сен-Тома», як ота остання водить Стьопу, — я б її прогнала. А я ще дивувалася, коли бідний Стьопа втрачав терпець і скаржився на всі ці походи по крамницях із гаслами.
Диякон поводився дуже добре — пробув лише десять хвилин.
Мені більше нічого читати, і я йду спати. Написала три листи: Елен, Жанні й тітці — попросила прислати моє сідло.
Сьогодні взяли піаніно — я вже награла дві години.

Примітки

В оригіналі латиною: «Requiem eterno» (жартівлива надгробна молитва за втікачем-псом). ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩