Понеділок, 8 червня 1874 — Зошит 020

CZ ENUKFR

До Кароліни — я волію казати «Кароліна», ніж «Лаферʼєр». Мама взяла ложу за сто двадцять франків на Реквієм на спомин про Мандзоні, Дж. Верді. Потім, у фіакрі, ми поїхали до Лісу — там я переконалася, що Розалі Леон у Парижі не набагато красивіша, ніж у Ніцці, — незважаючи на пасмо рудого волосся, яким вона прибралася ззаду. Знаю, що вона стара й негарна, та ще й на вигляд хвороблива, суха, ніби підбита ватою, — і щоразу, як я її бачу, мені хочеться повторити те саме. Натомість найкрасивіша жінка в світі — як завжди, мій ідеал: на ній був світлий соломʼяний капелюх, увесь у білому пірʼї — я це люблю; вічні квіти здаються мені такими банальними. Якби я могла бути такою ж красивою, як вона... Я була б дуже щаслива. Мама всіма засобами намагається принизити її в моїх очах — марна справа: я знаю, яка вона є; а щодо неї самої — принизити її неможливо, вона прекрасна, була і буде. «Три мушкетери» і «Двадцять років потому» не дають мені спати, а мама дратує мене, як пес. Задоволення від читання цих книг отруєне цілком — як і мої бідні перегони. Це підло!

Chez Caroline, j’aime mieux dire Caroline que Laferrière. Maman prit une loge de cent vingt francs pour la Messe de requiem en mémoire de Manzoni, de G. Verdi. Puis, en fiacre que nous étions, nous allâmes au Bois, là je vis que Rosalie Léon n’est pas beaucoup plus belle à Paris qu’à Nice malgré une mèche de cheveux rouges dont elle s’est parée par derrière. Je sais qu’elle est vieille et laide et avec ça un air malade, sec, rembourré, et chaque fois que je la vois j’ai envie de répéter la même chose. Mais au contraire la plus belle femme du monde est toujours mon idéal, elle portait un chapeau de paille claire tout avec des plumes blanches, j’aime cela, les fleurs éternelles me semblent si communes. Si je pouvais être aussi belle qu’elle... Je serais bien heureuse. Maman par tous les moyens tâche de l’humilier à mes yeux, chose inutile, je sais ce qu’elle est, quant à sa propre personne on ne peut l’humilier, elle est belle, l’était et le sera. « Les trois mousquetaires » et « Vingt ans après » me font veiller et ma mère m’agace comme un chien. Le plaisir que j’ai à lire ces livres est tout à fait empoisonné ainsi que mes pauvres courses. C’est méchant !