❦
Неділя, 7 червня 1874
Dimanche, 7 juin 1874
Дощить (сіра сукня), з волоссям — страшенні труднощі. Мама і Діна поїхали до церкви першими, я — слідом з Полем, але запізнилася і не заходжу. Ідемо до диякона, потім до готелю, потім повертаємось; загалом ціла купа плутанини — вона закінчується, коли ми їдемо на перегони. Попри дощ — величезна юрба, бо всі сподівалися, що до третьої години розпогодиться, що й справді сталося. Я тричі ставила, і щоразу вгадала — кажу «вгадала», бо виграла майже дрібниці, але мене дуже тішило, що я вгадала. Щоразу ставила за натхненням або обирала фаворита.
Il pleut (robe grise) j’eus peine énorme à me coiffer. Maman et Dina partirent en avant pour l’église, je vins après avec Paul, mais trop tard, je n’entre pas. On va chez le diacre, puis à l’hôtel, puis on revient; enfin il y a un tas de méli-mélos qui finissent lorsque nous allons aux courses. Malgré la pluie il y a foule énorme, car tout le monde espérait qu’il ferait beau vers trois heures, ce qui arriva en effet. J’ai parié trois fois et toutes les fois j’ai deviné, je dis deviné parce que j’ai gagné (Rayé: presque] des riens, mais j’eus le grand plaisir de deviner. Toutes les fois j’ai parié par inspiration ou je choisissais un favori.
Зберігаю програму цього дня.
Je garde le programme de ce jour.
Їхала туди дуже весела — мені наснилися раки, що «грандіозно!1». Я чекала якоїсь великої радості, уявляла тисячі дурниць: то мені здавалося, що нас познайомлять з Федюсом і бароном де Ротшільдом, що ми підемо на трибуни, оточені, а я — сяюча. То справді була Це справді була б величезна радість для мого бідного марнославного й гордовитого характеру. Це правда, і я обіцяла завжди її говорити — наскільки можливо — у цьому щоденнику. То знову уявляла, що виграю тисячу франків (лише! о, часи злидарства!) і що ми ще залишимося в цьому проклятому й обожнюваному пеклі.
Je m’en allais très gaie, ayant rêvé écrevisses ce qui est « immense ! ». J’étais en expectation de quelque grand plaisir, je me représentais mille bêtises, tantôt il me semblait qu’on va nous présenter Fedus et le baron de Rothschild, que nous irions aux tribunes, entourées et moi, radieuse. C’était en effet une Ce serait vraiment une fête immense pour mon pauvre caractère vaniteux et superbe. C’est la vérité et j’avais promis de la toujours dire, autant que possible dans ce journal. Tantôt je m’imaginais que je gagnerais mille francs (seulement, oh ! temps de misère !) et que nous resterions encore dans cet enfer maudit et adoré.
Адже ми надзвичайно стиснені в коштах — жахливо казати, але я змушена відмовляти собі в сукнях; а це принизливе позбавлення. Мама майже нічого собі не шиє. Жахливо! Якби справи в Росії були владнані, ми могли б із нашими прибутками жити чудово, навіть більш ніж чудово, — адже зараз, маючи, можливо, тисячу франків у спільній скарбниці, ми платимо шістдесят франків за ландо і тримаємо фасон. Хіба можна скаржитися? Я вважаю, що Бог піклується про нас, бо без голови, без провідника ми не доведені до прикрощів, а навпаки, живемо добре й купуємо маєтки за двісті тисяч франків без грошей! Більше того: зараз вілла ще не оплачена, справи в Росії не йдуть, — а в моїй честолюбній і примхливій голові зароджується, хоч і смутно, проєкт купити особняк у Парижі. Я не люблю посередностей — і як у Ніцці ми (з Божої ласки) на Променад-дез-Англе, так само і в Парижі (знову ж таки з безмежною поблажливістю й добротою Божою) ми були б добре влаштовані, добре оселені, добре обставлені! Чого бракує, на жаль! що мене тривожить, що доводить мене до відчаю — це те, що ми не живемо у товаристві. Ті, кого скрізь приймають радо і хто скрізь почувається вдома, коли хоче, — ті, звісно, можуть плювати на світ; але ті, хто не може! (або ще не спробував, — я маю божевільне й щасливе вміння завжди сподіватися). Ах! це велике приниження й позбавлення — говорячи, звичайно, в суспільному сенсі, бо серйозно є лише Бог, — але поки ми живемо (перо, що сповільнилося, знову летить!), поки в нас клекочуть людські пристрасті¹ — Боже, будьте милосердні!
Car nous sommes excessivement gênés; c’est abominable à dire mais je suis contrainte de me refuser des robes; or c’est une privation humiliante. Maman s’habille à peine. C’est abominable ! Si les affaires de Russie étaient [ar]rangées nous pourrions avec nos revenus vivre parfaitement bien, plus que bien, puisque, en ce moment avec peut-être mille francs dans la caisse commune nous payons soixante francs un landau et faisons figure. Qu’on se plaigne > Je trouve que Dieu prend soin de nous car, sans chef, sans guide, nous ne sommes pas réduits à des désagréments, mais au contraire vivons bien et achetons des propriétés de deux cent mille francs sans argent ! Il faut dire plus, en ce moment la villa n’est pas encore payée, les affaires de Russie ne marchent pas, et dans ma tête ambitieuse et extravagante je conçois, vaguement il est vrai, le projet d’acheter un hôtel à Paris. Je n’aime pas les médiocrités et comme à Nice nous sommes (par la grâce de Dieu) à la promenade des Anglais, de même à Paris (toujours avec l’indulgence et la bonté extrême de Dieu) nous serions bien placés, bien logés, bien meublés ! Ce qui manque hélas ! ce qui me trouble, me désespère c’est que nous ne vivons pas en société. Les gens qui sont partout les bienvenus, et partout chez eux lorsqu’ils veulent, peuvent sans doute cracher sur le monde; mais ceux qui ne peuvent pas ! (ou qui n’ont pas encore essayé, j’ai la folie et le bonheur de toujours espérer). Ah ! c’est une bien grande humiliation et privation, toujours parlant mondainement car sérieusement il n’y que Dieu, mais tant que nous vivons (ma plume qui s’était ralentie, vole !), tant que les passions¹ humaines s’agitent en nous, mon Dieu, soyez clément !
Повернемось до перегонів, до дощу, до гарної погоди (я помолилася). Мені бракує грошей — і це гидко. Помітила: коли читаєш і герой чи героїня, або просто якийсь персонаж, не має грошей, стає ніяково, хочеться перегорнути сторінку — те місце здається нецікавим і сухим!!
Revenons aux courses, à la pluie, au beau temps (j’ai fait ma prière). Je me trouve manquant d’argent c’est vilain. J’ai remarqué que lorsqu’on lit et que le héros ou l’héroïne, ou simplement quelque personnage manque d’argent, on ressent un malaise, on voudrait passer l’endroit, il semble dépourvu d’intérêt et sec !!
Ось як це на мене діє. Так от: я й сама без грошей! Це огидно.
Voilà l’effet que ça me fait. Eh bien moi-même je manque d’argent ! C’est nauséabond.
Я аж ніяк не вийшла б заміж за бідолаху2: по-перше, мій шлюб нічого б не дав, бо нічого не змінив би в моєму становищі, а по-друге, я не змогла б поважати злидаря, не могла б задовольняти свої примхи й бажання і була б нещасна — через це мій характер став би потворним і я звела б чоловіка з розуму; з розуму до того, що він потопився б. Це стало б горем для цілої родини.
Je me garderais bien d’épouser un poverino, d’abord mon mariage ne servirait à rien puisqu’il ne changerait rien à ma position, et ensuite je ne pourrais pas respecter un misérable, je ne pourrais pas satisfaire à mes fantaisies, à mes désirs et je serais malheureuse, à cause de cela mon caractère deviendrait hideux et je rendrais fou mon mari; fou au point de se noyer. Ce serait le malheur de toute une famille.
Вкладка · Note de Marie, imprimée en bas de page dans Mon Journal
¹ Це слово я вживаю вперше.
¹ J’emploie ce mot pour la première fois
Бо зараз я відмовляю собі в деяких непотрібних речах, терплю наше життя тощо тощо — і тримаюся, не занепадаю, зберігаю радісний настрій, бо сподіваюся на зміни; ця зміна — шлюб. Але якщо я вийду заміж, не змінивши нічого, то спричиню чотири нещастя: своє, нещасного, який стане моїм чоловіком, моєї родини і його. Отже, бачимо, що цілком по-християнськи я молю Бога видати мене заміж так, як я хочу. Щасливий збіг, за який я вдячна й завжди буду вдячна Богу (можна сказати — на щастя)3: досі мені подобаються лише ті чоловіки, що підходять мені в усіх відношеннях. Отже, я не вчиняю жодної підлості, жодного ганебного й принизливого вчинку.
Parce que maintenant je me prive de certaines choses inutiles, je supporte notre vie, etc. etc. et je fais bon courage, je ne me laisse pas aller, je conserve ma joyeuse humeur parce que j’espère un changement; ce changement, c’est le mariage. Or si je me marie sans rien changer je fais quatre malheurs, le mien, celui du malheureux qui sera mon mari, celui de ma famille et de la sienne. On voit donc que c’est dans un but très chrétien que je prie Dieu de me marier comme j’aime. Par un heureux hasard, dont je suis et serai toujours reconnaissante à Dieu (on peut dire à la bonne heure) jusqu’à présent les hommes qui me conviennent en tous points, me plaisent seuls. Je ne commets donc aucune bassesse, ni aucune action vilaine et dégradante.
Перегони були цікавіші, ніж зазвичай; я вгадувала, як щойно казала, — і до того ж вигляд коней, жокеїв та іподрому діє на мене чарівливо. Я не смію дихати, коли ці шляхетні тварини наближаються до фінішу. Навіть найнудніші перегони завжди божественні в той момент, коли скачуть коні.
Les courses étaient plus divertissantes que de coutume, je devinais comme je viens de le dire et puis la vue de chevaux, de jockeys et d’un champ de courses produit sur moi un effet charmant. Je n’ose pas respirer lorsque les chevaux, ces nobles bêtes, touchent au but. Les courses les plus tristes sont toujours divines au moment où courent les chevaux.
Ніколи ще я не бачила стільки людей, як на зворотному шляху — це було грандіозно!
Jamais je n’ai vu tant de monde qu’au retour, c’était immense !
Ще один екіпаж не знайшов би місця — ніде яблуку впасти4, як кажуть у Росії. Я була незадоволена собою: відчувала, що погано причесана, і маленький чорний капелюшок ніколи мені не личить, особливо зі змученим обличчям і очима, що кліпають5 від світла. Ніхто з тих, хто мені небайдужий, мене не бачив.
Une voiture de plus ne trouverait plus de place, nulle part où jeter une pomme comme on dit en Russie. Je n’étais pas contente de moi, je me sentais mal coiffée, et le petit chapeau noir ne me va jamais bien, surtout avec une face fatiguée et les yeux qui clignent à cause de la lumière. Personne à qui je tiens ne me vit.
Ми звернули до Лісу біля круглої площі. Раніше. Повертаючись із перегонів, ми Ми зустріли Вітґенштайна — вірніше, бачили, як він проїжджав в екіпажі, у фіакрі чи в якомусь благенькому екіпажі; здається, я побачила ліврею, ще до Єлисейських полів. І як завжди в ту мить, коли я його помітила, мама сказала: Ось Вітґенштайн — сам6.
Nous tournâmes vers le Bois près du rond-point. Avant. En venant des courses, on Nous avions rencontré Wittgenstein, ou plutôt nous le vîmes passer, en voiture, en fiacre ou en médiocre voiture, il m’a semblé voir une livrée, avant d’arriver aux Champs-Elysées. Et comme toujours au moment où je l’apercevais, maman dit: Voilà Wittgenstein seul.
Ці слова прозвучали майже захоплено; інакше не скажу, а потім: Ось справжній наречений7. А ці — тоном жадоби. Я відповіла посмішкою, яку не встигла стримати — вона говорила «так, це правда», — і тут Діна: Саме те, що треба Мусі, — вона любить пʼяниць8. Я: — Муся не любить пʼяниць9 — я лише сказала, що перенесла б це набагато краще, ніж дещо інше.
Ces mots étaient dits d’un ton presque d’admiration, je ne trouve pas autre chose puis: Voilà bien un fiancé. Ceux-ci étaient prononcés d’un ton de convoitise. Je répondis par un sourire que je n’eus pas le temps de réprimer et qui disait oui, c’est vrai , en ce moment Dina: Juste ce qu’il faut pour Moussia, elle aime les ivrognes. Moi: - Moussia n’aime pas les ivrognes, j’ai dit seulement que je supporterais cela beaucoup mieux qu’autre chose.
Я дивилася на нього,² на цього гідного принца, — він трохи помʼятий, але я не люблю скутості.
Je l’ai regardé ² ce digne prince, il est un peu chiffonné, mais je n’aime pas la raideur.
Я не люблю ні суконь, що здаються новими, ні чоловіків, що здаються молодими — як червоні яблука. Поль насміхається з мене, кажучи, що я люблю лише сорокарічних, — майже правда: я набагато більше люблю чоловіків, починаючи з тридцяти.
Je n’aime ni les robes qui ont l’air neuves, ni les hommes qui ont l’air jeune, comme des pommes rouges. Paul se moque de moi, disant que je n’aime que les gens de quarante ans, c’est presque vrai, j’aime beaucoup mieux les hommes à partir de trente ans.
Учора я бачила щось на зразок сну наяву10. Два монологи — один від герцога Гамільтона, інший від принца Вітґенштайна. Я їх завжди мимоволі ставлю поруч. Я шукала різницю між цими двома людьми. Про першого мені більше не треба говорити, бо він мав жінку11. Але оскільки в мене все — чиста фантазія — я можу. Я намалювала принца Вітґенштайна; що ж до іншого — треба його знову побачити, щоб говорити. Згадаю цей сон свого часу і в належному місці.
J’ai fait hier une espèce de rêve éveillé. Deux discours, un du duc de Hamilton, l’autre du prince de Wittgenstein. Je les mets toujours à côté involontairement. J’établissais une différence entre ces deux hommes. Je ne devrais plus parler de l’autre puisque mulier habuit. Mais comme chez moi tout est pure fantaisie je puis. Je dessinai le prince de Wittgenstein, quant à l’autre il faut le revoir pour en parler. Je me souviendrai de ce rêve, en temps et lieu.
Мені погано й я втомлена — це все від капелюха.
Je suis indisposée et fatiguée, cela provient de mon chapeau.
Змилуйся!12
Miséréré !
Ми побачили Морено з трьома іншими панами у ландо — le Dimansé.13 Він щоразу вітався зі своїми незмінними усмішками й манірністю. Діна вигадувала, що він міг би розповідати тим панам про маму; тоді я сказала: «Це одна дама, сцо була закохана в мене14» — мама і Діна сказали щось, чого я не розібрала. Я:
Nous vîmes Moreno avec trois autres messieurs en landau, le Dimansé. Il salua toutes les fois avec ses sourires et son affectation de toujours. Dina disait ce qu’il pouvait dire de maman à ces messieurs, alors je dis « C’est oune dame qui était amorose de moua », maman et Dina dirent quelque chose que je n’ai pas remarqué. Moi :
— Ні, він не скаже цього; він скаже: «Це одна руда дама, яку я дузе добре знав15».
- Non, il ne dira point cela, il dira: « C’est oune dame rousse que z’ai boucoup connue ».
Мама застигла здивована.
Maman resta étonnée.
— Звідки ти знаєш такі вирази16?
- D’où est-ce que tu connais ces expressions ?
Я почервоніла від задоволення. Цей чоловік — за те лише, що залицявся до мами, — я певна — напускає на себе вигляд Дон Жуана. Гідна жалості істота!
Je rougis de plaisir. Cet homme pour avoir simplement fait une simple cour à maman, se donne j’en suis sûre des airs de Don Juan. Créature digne de pitié !
Не мені судити — від чого я й утримуюся; скажу лише, що вважаю маму цілком невинною і що в своїй невинності вона дозволяє себе захопити, як пʼятнадцятирічна дівчинка, — і можна легко вважати її менш чистою, ніж вона є. Наприклад, вона часто натякає, що була «коханкою, коханкою короля». Що неправда — вона натякає на це півсловом, із фальшивої гордості. Одного дня я, не витримавши, сказала їй, що думаю про це; вона почервоніла. Адже справді: якщо це правда — нічим пишатися; якщо ні — то дурнувато, безглуздо і принизливо хотіти, щоб у це вірили.
Ce n’est pas à moi de juger, ce que je me garde bien de faire, je dis seulement que je pense maman toute innocente et que dans son innocence elle se laisse entraîner comme une fille de quinze ans, et on peut facilement la croire moins pure qu’elle ne l’est. Par exemple elle fait souvent entendre qu’elle a été « la maîtresse, la maîtresse du roi ' Ce qui est faux, elle le fait entendre à demi par un faux orgueil. Un jour, exaspérée, je lui dis ce que je pensais sur cela, elle a rougi. Car voyons, si c’est vrai il n’y a pas de quoi se vanter, si ce n’est pas vrai, c’est stupide, bête et humiliant de le vouloir faire croire ».
Вкладка · Note de Marie, imprimée en bas de page dans Mon Journal
² Як і на решту, — не так, як я дивилася на Бореля. Він мене не бачив.
² Comme le reste, pas comme je faisais avec Boreel. Il ne m’a pas vue.
Яка я марнотратна на папір! На щастя, перо ковзає добре, і я не втомлена, — але мій розум стомився й більше не хоче служити мені сьогодні ввечері. І сон уже інакший — аж до вечері17. Ми вечеряли лише о восьмій, і раки зʼявилися мені марно — жодної грандіозної радості; мабуть, мій сон думав, що задоволення побачити...
Que je suis prodigue de papier ! Heureusement la plume glisse bien et je ne suis pas fatiguée, mais mon esprit est fatigué et ne veut plus me servir pour ce soir. Et un sommeil différent jusqu’au dîner. Nous ne dînâmes qu’à huit heures et les écrevisses m’apparurent en vain, aucune joie immense ; peut-être mon rêve pensait que le plaisir de voir...
Примітки
В оригіналі французькою: «immense !» (улюблений вигук Марі; далі в записі повторюється без примітки). ↩
В оригіналі італійською: «poverino». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі латиною: «mulier habuit» (тобто Гамільтон одружений). ↩
В оригіналі латиною: «Miséréré !» (з псалма 51) — жартівливо-драматичний вигук. ↩
Можливо, іспанське прізвисько для Морено. ↩
В оригіналі французькою, з акцентом Морено: «Cʼest oune dame qui était amorose de moua». Марі пародіює його вимову («oune» замість «une», «moua» замість «moi», «amorose» замість «amoureuse»); у перекладі акцент передано шепелявими «с/з» замість «щ/ж/ч». ↩
В оригіналі французькою, знову з акцентом Морено: «Cʼest oune dame rousse que zʼai boucoup connue» — з натяком на близьке знайомство. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩