Четвер, 4 червня 1874

Перша ніч у готелі «Британські острови» виявилася непоганою. Мені наснився сон, весь пересипаний Вітґенштейном; до речі, відтоді як я говорила про нього — а це було давно — я більше не бачила його і майже не думала про нього. Я згадала його лише для того, щоб зрозуміти, чому більше не думаю.
Сьогодні, свято Матер[н — кінець слова прихований папером оправи] за Палацом промисловості (сукня з суворого полотна, волосся розпущене, жовті черевики, той самий капелюх, добре).
Свято на зразок благодійного розпродажу на площі Массена в Ніцці. Квитки томболи продавали лицарі пенсне. Туалети дуже гарні, найкращі: герцогиня де Муші, якась дама, що на неї схожа, дама в білому з шиєю, вкритою дивовижним намистом перлин — казали, герцогиня де Монморансі — і принцеса Суворова. Остання нічого не продавала. Вона з донькою трохи побула з нами, потім ми розійшлися. Ми сиділи, потім я з мамою обійшла сад. Герцогиня де Муші обійшлася мені в десять франків — така вона сьогодні була прекрасна. Барон де Ротшільд стояв поруч з дамою в перлах; я попросила маму повернутися, щоб ще раз подивитися на неї, — мама повернулася неохоче, думаючи, що я хочу бачити Ротшільда, бо я кілька разів червоніла за нього відтоді, як ми в Парижі. У Ніцці він багато дивився на мене, і одного разу — себто майже завжди — різко зупинявся й дивився, коли я проходила. І навіть одного дня, коли я їхала в екіпажі з мамою і тіткою, він різко зупинився й дивився — тоді тітка сказала:
Imbécile, можна дивитися, якщо це цікаво, але навіщо так зупинятися.
Я була дуже польщена, бо він дивився серйозно — саме так, як я люблю і як слід дивитися.
Одного разу Барнола сказав тітці, що барон де Ротшільд знаходить мене чарівним дитям або щось у цьому роді. Я дізналася про це випадково і була надзвичайно задоволена.
Ах! Минув той щасливий час, коли на мене дивилися і знаходили чарівним дитям. Я вже не маленька дівчинка і ще не панна — я нічого, на жаль!
Як маленька дівчинка я була гарна; боюся, що паннею не буду такою. Адже маленькою всі мене помічали — не знаю, як буде паннею.
Мама щохвилини перебиває мене, читаючи «Figaro», це мене дратує, і я прошу її більше не ділитися зі мною цією радістю. На розпродажі мені було досить нудно — я не знаю нікого, нікого, нікого і нікого! Щоправда, хтось помітив мої черевики, які були дуже гарні й миленькі, — але слабка втіха. У розвагах знаходжу нудьгу — невже знову повторювати свої вічні скарги! Ні, це було б нудно, — та й нічого не маю проти; перо пише добре, чорнило гарне, і папір теж.
Виходжу так само, як увійшла — без цікавості й без жалю. Ми їдемо до Лісу — це мені більше до душі.
Кілька екіпажів із розпродажу поїхали туди, як і ми; ті, хто був у Лісі, поверталися, — і одним з останніх був Федюс, у фаетоні, а не в фіакрі; фіакр був би краще, бо це його власний екіпаж, а він жалюгідний.
Ми їхали, він повертався; я побачила його, бо мама сказала: Et voilà Lambertoun. Я посміхнулася — він озирнувся, я зробила серйозне обличчя; він відвернувся — я засміялася; він знову озирнувся — і я знову набула поважного вигляду. Він теж сміявся. C'est un petit roman, хай же буде закоханий, — сказала мама.
Eh bien, я теж закохана в нього, — сказала я сміючись.
Мама завжди його помічає й говорить про нього прихильно — вона вірить, що він мною захоплюється. Обідаємо вдома і більше не виходимо. Вікна виходять на вулицю де ла Пе — це забавно. Сусідкою маємо мадам Звєгінцову.

Примітки

По-французьки в оригіналі: «Дурень».
По-французьки в оригіналі: «А ось і Ламбертун» (мамине прізвисько для Ламбертьє).
По-французьки в оригіналі: «Це маленький роман».