За цю неділю я не вела щоденника — я була роздратована, пригнічена. Ми мали їхати до Шантійї, приїхали на вокзал, а поїзда вже не було. Я стримувалася, але була в розпачі й люті. За сніданком я плакала, силкуючись не плакати, і щоразу, коли хотіла вимовити бодай кілька слів, не наважувалася, бо відчувала, що слова виллються сльозами, як злива.
Pour ce dimanche je ne fis pas de journal, j’étais fâchée, ennuyée. Nous devions aller à Chantilly, nous vînmes à la gare, il n’y avait plus de train. Je me retenais mais j’étais désolée et furieuse. A déjeuner j’ai pleuré tout en m’efforçant de ne pas le faire, et chaque fois que je voulais prononcer articuler quelques mots, j’étais indécise parce que je sentais qu’avec les paroles je pleurerais comme une pluie.