Неділя, 31 травня 1874

За цю неділю я не вела щоденника — я була роздратована, пригнічена. Ми мали їхати до Шантійї, приїхали на вокзал, а поїзда вже не було. Я стримувалася, але була розпачливо й несамовито засмучена. За сніданком я плакала, силкуючись не плакати, і щоразу, коли хотіла вимовити бодай кілька слів, не наважувалася, бо відчувала, що слова виллються сльозами, як злива.
Мама засмутилася за мене і взяла ложу в Одеоні на «Юність Людовіка XIV». Я enjoyed виставу — такі сюжети завжди мені до вподоби.
Повернувшись, я відчула голод і спрагу. Знайшлися лимон і лід, але треба було спуститися за цукром — Поль відмовився йти й замкнувся у себе. Я набула вигляду Людовіка XIV і розбила склянку! Я не терплю жодного опору!
Я нескінченно шкодую за пропущеними перегонами — я в розпачі й несамовита.

Примітки

Англійською в оригіналі: «насолоджувалася».