Дві години минають у пошуках кімнат. У «Гранд-Отелі» нічого немає, ми беремо маленьку квартиру в готелі «Скріб». Мама хоче влаштувати гарненьку маленьку сцену, але я щойно їй сказала: «Мамо, я в такому гарному настрої, що не відповім вам, скажіть що ви що б ви не сказали; якщо вам захочеться битися — я просто піду, ось і все». Справді, я така весела, що навіть дивно. Мені здається, що в мене буде рак лівої груді, бо час від часу відчуваю болі. Я серйозно попередила маму, але вона каже, що це нісенітниця. Не знаю, яке хибне самолюбство каже їм що це, що цьому не слід вірити, ніби я безсмертна. Я попередила — якщо помру, тим гірше для них. Їм мене оплакувати.
Deux heures se passent à chercher des chambres. Au Grand Hôtel il n’y a rien, nous prenons un petit appartement à l’hôtel Scribe. Maman veut une jolie petite scène mais je viens de lui dire « Maman, je suis de si bonne humeur que je ne vous répondrai pas, dites ce que vous quoi que vous puissiez dire, si l’envie vous vient de battre je ne ferai que m’en aller, voilà tout. » En effet je suis si gaie que c’est étrange. J’ai dans l’idée que j’aurai un cancer dans mon sein gauche, car je sens des douleurs de temps en temps. J’en ai prévenu sérieusement maman, mais elle dit que c’est bêtise. Je ne sais pas quel faux amour-propre, leur dit que c’est qu’il ne faut pas croire à cela, comme si j’étais immortelle. J’ai prévenu, si je meurs tant pis pour eux. C’est à eux de me pleurer.