❦
Неділя, 3 травня 1874
Dimanche, 3 mai 1874
Я щойно ходила по терасі — восьма година вечора, цілий день ішов дощ, і лише зараз вода перестала литися. Повітря чудово чисте; під час цієї прогулянки ось яка думка майнула мені в голові: мені пʼятнадцять років, і я не написала жодної записки, не обмінялася жодним грайливим поглядом, жодним поцілунком (що стосується останнього — це непотрібно й погано, але майже всі дівчата мого віку це робили).
Je viens de marcher sur ma terrasse, il est huit heures du soir, toute la journée il a plu, ce n’est qu’en ce moment que l’eau a cessé de tomber. L’air est délicieusement pur, pendant cette promenade voilà quelle idée me traverse l’esprit: J’ai quinze ans et je n’ai pas écrit un seul billet, échangé une seule œillade, un seul baiser (quand à ce dernier, c’est inutile et mauvais mais presque toutes les filles de mon âge l’ont fait).
навскоси
Це мої рідні змушували мене в це вірити, читаючи мені мораль. Вони підігрівали моє самолюбство, кажучи, що я мало не єдина, хто зберіг чистоту.
en travers C’est les miens qui me le faisaient croire en me faisant la morale. Ils excitaient mon amour-propre en disant que j’étais presque la seule ainsi pure.
Три роки тому була якась дурниця з Ремі де Ґонзалесом — але три роки тому! Це три століття або три дні. Відтоді — зовсім нічого; це прикро й безглуздо, бо ось три роки змарновано. Все це — бо ми нікого не знаємо.
Il y avait, il y a trois ans, une espèce de bêtise avec Rémy de Gonzalès, mais il y a trois ans ! C’est trois siècles ou trois jours. Depuis cela, absolument rien, c’est désolant et stupide, car voilà trois ans de perdus. Tout cela, c’est parce que nous ne connaissons personne.
Буду писати замість того, щоб читати — бо я найцікавіша з книжок.
Je vais écrire au lieu de lire, car je suis le plus intéressant des livres.
Памʼятаю в Бадені — я запросила всіх своїх друзів. Ми грали в хованки, свічка згасла — цього я і чекала, подбавши, щоб шукала саме я; тоді я простягнула руку Ремі, який її стис, але потім цей зухвалець, цей негідник Ремі захотів осмілитися поцілувати мене — проте спритним і дивовижним рухом я вивільнилася швидко, так що замість моєї щоки, яку він збирався поцілувати з великим зітханням, він поцілував мою руку, схопивши її обома руками.
Je me souviens à Bade, j’avais invité tous mes amis. Nous jouions à cache-cache, la bougie s’est éteinte, c’est ce que j’attendais, ayant soin d’être celle qui cherchait, alors je tendis ma main à Rémy qui la serra, mais après, le téméraire, cette canaille de Rémy voulut oser m’embrasser, mais par un mouvement adroit et étonnant, je me débarrassai vite de sorte que au lieu de ma joue qu’il s’apprêtait à baiser avec un grand soupir, c’est ma main qu’il baisa en la saisissant de ses deux mains.
Того ж вечора, коли треба було вийти в сад, щоб дати іншим час сховатися, я опинилася з ним у саду, і він наблизив обличчя так близько до мого, що мені довелося відступити. Я рада, що можу сказати: жодні нечестиві уста не торкалися мого обличчя, і зі свого боку я ніколи нікого не цілувала. Рука не в рахунок. Степан також поцілував мені руку.
Le même soir, comme on devait sortir au jardin pour laisser aux autres le temps de se cacher, je me suis retrouvée avec lui au jardin et il approcha sa face si près de la mienne que je dus me reculer. Je suis contente de pouvoir dire que jamais une bouche impie n’a touché ma figure et que de mon côté je n’ai jamais embrassé personne. La main ne compte pas. Stephan m’a aussi baisé la main.
викресленоАле цей Ґонзалес мені
Ремі вгадував мою думку, бо думав, як я; щойно стемніло, він знайшов мене — не знаю, яким дивом — і, немов для початку, стис мені руку. Цього, звісно, досить; але зрештою він мені нічого ніколи не говорив — і все ж я розуміла.
Rémy devinait ma pensée, puisqu’il pensait comme moi, aussitôt qu’il se fit sombre il me retrouva je ne sais par quel hasard et comme pour débuter, me serra la main. C’est sans doute assez; mais après tout il ne m’a jamais rien dit, et pourtant je comprenais.
— Дайте мені цю квітку, Марі, щоб я міг ще вас памʼятати, — сказав він майже з плачем зі сльозами на очах.
— Donnez-moi cette fleur, Marie, pour que je puisse encore me souvenir de vous, dit-il presque pleur les larmes aux yeux.
Я простягнула йому квітку, сміючись: — Яка дурниця.
Je la lui tendis en riant: - Quelle bêtise.
Коли він поїхав, його батько щодня приходив по мене до гральних столів, і ми гуляли. Цей чоловік запевняв, що зі мною можна говорити, як із дорослою, і що я дивовижна як на свої одинадцять років.
Lorsqu’il fut parti, son père venait me chercher tous les jours près de la table de jeu et nous marchions. Il prétendait cet homme, qu’on pouvait parler avec moi comme avec une grande, et que j’étais étonnante à onze ans.
Через якийсь час хлопець повертається зі школи — не знаю, з нагоди якого свята, — і одного дощового дня я сиділа біля у віконній ніші великої зали, біля останнього вікна ліворуч; Ремі підійшов і сів біля нас. Тієї миті я побачила Берту, яка йшла через двір; вона увійшла й почала походжати залою. А я навмисне, щоб вона почула, казала Ремі:
Dans quelque temps le garçon revient de l’école je ne sais pour quelle fête, et un jour qu’il pleuvait je restais près de la dans l’embrasure d’une fenêtre dans la grande salle, près de la fenêtre qui se trouve la dernière à gauche, Rémy vint s’asseoir près de nous. En ce moment je vis Berthe qui traversait la cour, elle entra et se mit à marcher dans la salle. Et moi exprès pour qu’elle entendît, je disais à Rémy:
— Хоч що кажіть, а я кохаю Берту — і на тому стою (цю фразу я почула в театрі, і вона мені страшенно подобалася). На пʼятий раз вона підійшла до мене (минуло три чи чотири дні відтоді, як старий Ґонзалес нас познайомив) і кілька хвилин розмовляла зі мною. Переможно я лишалася сидіти, а вона стояла. Ремі, справжня дитина, повернувся до неї спиною і за весь час не сказав ані слова.
- Vous avez beau dire, j’aime Berthe et je ne sors pas de là (j’avais entendu cette phrase au théâtre et elle me plaisait fort). A la cinquième fois, elle s’approcha de moi (il y avait trois ou quatre jours que le père Gonzalès nous avait fait faire connaissance) et resta à causer quelques minutes. Triomphante je demeurai assise et elle debout. Rémy, un vrai enfant, lui tourna le dos et ne dit pas une seule parole tout le temps.
Яка я була тоді вдоволена! Я була така горда. Саме після відʼїзду героя я часто бачилася з Бертою, коли ми ввечері гуляли довкола Конверсаційного дому; першого дня, коли нас познайомили, вона провела мене аж до готелю — ні, то був не перший день, а другий.
Comme j’étais satisfaite en ce moment ! J’étais si fière. C’est après le départ du héros que je me voyais souvent avec Berthe, quand nous allions le soir nous promener autour de la Conversation, le premier jour qu’on nous présenta l’une à l’autre elle me reconduisit jusqu’à l’hôtel, non, ce n’était pas le premier jour, mais le deuxième.
Нас познайомили у вестибюлі, який ставлять лише восени; ми злегка вклонилися одна одній, а я тримала руки за спиною, спершись на стіну. Люба Берто, як я вас люблю, як я люблю все, що є Баденом або походить із Бадена!.. Я вирушу туди на прощу, щойно зможу! Це щастя, на яке я чекатиму з нетерпінням, із насолодою! Почала я жартами, а закінчую зітханнями.
C’était dans le vestibule qu’on place seulement en automne qu’on nous présenta, nous nous saluâmes légèrement, et je tenais mes mains derrière mon dos, m’appuyant contre le mur, chère Berthe comme je vous aime, comme j’aime tout ce qui est Bade ou de Bade !... J’y ferai un pèlerinage aussitôt que je pourrai ! C’est un bonheur que j’attendrai avec impatience, avec délice ! J’ai commencé par des plaisanteries et je finis par des soupirs.
Той прекрасний час! Як я за ним сумую — за єдиним часом, який я люблю і за яким сумую, відколи живу!
Ce beau temps ! Comme je le regrette, le seul que j’aime et que je regrette depuis que je vis !
Який незбагненний смуток огортає мою душу? Мені здається, що все моє життя ось-ось відлетить разом із цими зітханнями, що стискають мені груди!.. Я ледве дихаю... Мені треба було якось вилити це: я стала перед дзеркалом і заспівала мелодію без слів, мою власну, що закінчувалася руладою і нотою, в які я вклала всю душу. Після цього мені краще. Не цей жалюгідний хлопець навіює мені ці спогади — я зітхаю за Бертою.
Quelle incompréhensible tristesse envahit mon âme ? Il me semble que toute ma vie va s’exhaler en ces soupirs qui me pressent la poitrine ! .. Je respire à peine... j’avais besoin de me décharger, je me mis devant la glace et je chantai une mélodie sans paroles, de moi, qui finissait par une roulade et une note dans lesquelles je mis toute mon âme. Je vais mieux après cela. Ce n’est pas ce misérable garçon qui me rappelle ces souvenirs, mais c’est arrivé à Berthe que je soupire.
Але годі, бо я вже кажу не те, що хотіла сказати на початку. Сьогодні ввечері я не можу читати — я надто сповнена собою і спогадами, які зараз розплутуватиму.
Mais cessons, puisque je ne dis plus ce que je voulais dire en commençant. Je ne puis lire ce soir, je suis trop pleine de moi-même et de souvenirs que je vais démêler.
Сьогодні ввечері я більше нічого не скажу, бо маю сказати стільки, що довелося б писати всю ніч; та й узагалі ніколи не вдається добре висловити те, що думаєш, — хіба ж я можу описати свої думки, свої спогади? Я бачу кожне дерево в Бадені, кожен листок, кожну крамницю, обличчя кожного торговця, кожен стілець, кожну піщинку... я бачу тіні, які кидають ці дерева; бачу англійську крамницю, де всі сходилися; бачу... ні, цього я не хочу бачити!..
Je ne vais plus rien dire ce soir, car j’ai tant à dire qu’il me faudrait passer la nuit en écrivant, et puis on ne peut jamais bien exprimer ce qu’on pense, puis-je décrire mes pensées, mes souvenirs. Je vois chaque arbre de Bade, chaque feuille, chaque boutique, la face de chaque marchand, chaque chaise, chaque petit grain de sable... je vois les ombres que projetent ces arbres; je vois le magasin anglais, cette réunion générale; je vois... non cela, je ne veux pas voir !...
Я можу лише повторювати, зітхаючи й усміхаючись крізь сльози: О, той прекрасний час!
Je ne puis que répéter en soupirant et souriant à travers mes larmes : Oh le beau temps !
Чи буду я колись така щаслива?
Serai-je jamais aussi heureuse ?
Мені здається, що щасливою в Бадені я була радше в спогадах.
Je crois que c’est plutôt comme souvenir que j’étais heureuse à Bade
З Діною йду до Говардів. Вони такі самі, як колись. Я знову дала їм кілька дуже наочних уроків. Але я не можу, не хочу нічого описувати — мені нудно. Дорогою до них я побачила Вітґенштайна: він ішов пішки, закутаний, під парасолькою в цей дощ, на Прогулянці. Ішов, як завжди, похнюпивши голову.
Avec Dina je vais chez les Howard. Ils sont comme autrefois. Je leur donnai encore plusieurs leçons fort évidentes. Mais je ne peux, je ne veux rien décrire, ça m’ennuie. En allant chez eux je vis Wittgenstein à pied, enveloppé et sous un parapluie par cette pluie, à la promenade. Il allait comme toujours tête baissée.
Мадемуазель Дюран виходить за Левіна — це точно.
Melle Durand épouse de Lewin, c’est sûr.
Як дивно: пʼять хвилин тому я була в найромантичнішому настрої, вся в зітханнях [sic], хоч почала весело, а тепер мені так байдуже, що я йду до мами, яка повертається з Монако. Їй краще, і наша подорож наближається.
Comme c’est drôle, il y a cinq minutes j’étais dans la disposition d’esprit la plus romanesque et soupireuse, [sic], ayant commencé gaiement, et maintenant je suis indifférente au point d’aller chez maman qui revient de Monaco. Elle est mieux et notre voyage s’approche.