Четвер, 9 квітня 1874

Я щойно зламала замок своєї маленької шкатулки. Кладу туди щоденник і ховаю ключ під годинником. Не знаю, який чорт міг його взяти.
Перед тим як зламати замок, я співала «Dis-moi Vénus» [«Скажи мені, Венеро»] у костюмі перед дзеркалом. Я собі дуже подобаюся — передусім статурою, тобто загалом добре. Я не красуня, але загалом непогано.
Сьогодні вранці ми були в церкві; майже всі росіяни ★причащалися. Дзьоб була дуже гарна — вона в траурі та мала дуже гарну білу шовкову сукню, навіть чарівну.
О п'ятій їду верхи зі Стьопою. Ми їхали кроком — його кінь поганий для їзди по-російськи. Сонця немає, і, оскільки їхали ми помалу, мені зовсім не було жарко.
Федюс поїхав — яке нещастя! Як би й мені хотілося поїхати! — сподіваюся, що незабаром із Божою поміччю ми теж виберемося. На месі був той чоловік такої гарної статури.