Четвер, 26 березня 1874

Щовечора праве вухо в мене горить; щовечора регулярно.
Я приготувалася їхати до Монако, але за мною приїжджають надто пізно. Я роздратована й плачу у візку (коричнева сукня); навіть коли приїхала на Прогулянку, ще було видно сліди сліз. Людей мало. Їдемо до 55, де мама, Маченька й Стьопа. Я знову бачила собаку, пса Мартен-Батона, нашого садівника. Цей пес звичайний, і це, здається, ще молодий пес. Він мені дуже подобається, й я б дуже хотіла його мати. Це пудель, і дуже оригінальний. Побачивши його, мама сказала, що він зовсім схожий на Ламбертьє; я ніколи не помічала цієї схожості, але коли мама це сказала, я знайшла, що справді голова собаки -- це портрет Ламбертьє, той самий вираз, ті самі очі, та сама усмішка.
Мама хотіла їхати до Монако, але я прошу її лишитися, щоб обрати мені сукню; але, як завжди, бувають криваві сцени -- не через те, щоб не їхати до Монако, а через вибір.
Остаточно бачу, що не можу одягатися в Ніцці, тільки в Парижі. Тож ми вирішили, після тисячі жахіть, повторити мій зелений костюм від Франсін.
За вечерею мій брат знову робить мені гидоту. Я замовила свіжих огірків, і мені їх прислали, але Поль приїхав додому першим і забрав їх. Вони були для мене, й мама хотіла їх забрати назад, тітка хотіла купити інші, але марно. Потім він зображав утисненого, нещасний тато з ним. Я не хотіла цих огірків після цього.
Який підлий хлопець!
Треба мені купити зошити для мого щоденника; щодня забуваю, а ці аркуші жалюгідні.
Як я хотіла б поїхати!
Ми двічі бачили князя Віттґенштайна з його дамою. Хто може вважати його гарним? Ламбертьє потворний, але він кумедний, тоді як цей -- великий бурчун і більш нічого. Часом навіть він має відразливе й огидне обличчя, ніби побите віспою, і побачивши його, я відверталася, як від чогось огидного. Це, думаю, коли він п'яний. Але іноді він нічого. Сьогодні він був терпимий. Що до неї -- це маленька істота, дуже скривлена й дуже неприємна.
Яка вона щаслива, бо бути коханою й утримуваною гарним чоловіком, великим паном і багатієм -- це неназване щастя для такої мерзоти, як вона. Кажуть навіть, що вони одружені; тоді потрійно, в сто разів щасливіша й гідна заздрості навіть з мого боку.
Але я не вірю, що це правда. Казали, що Гамільтон одружений; правда, Гамільтон не виїжджав з Джойєю; зрештою, це тому, що він англієць, тоді як російський кабан показує все, що ховають, а потім це залежить від характерів.
Я зовсім не почервоніла, а сльози ще не зовсім висохли. Він обернувся до неї й опинився навпроти нас; я дивилася на нього байдуже, просто, як дивляться на собаку. Він теж подивився на мене. Я його не розгледіла -- він такий високий, що я не встигла дістатися до його обличчя, почавши із сукні мадам; це як коли він із Ламбертьє.