Пʼятниця, 20 березня 1874

Навіщо я давала стільки пояснень щодо свого потягу до герцога Гамільтона, навіщо казала, що це тому або не тому, що він герцог тощо. Чи не краще було просто сказати: я його кохаю. І хто б наважився не повірити?
Прийом почався з візиту ласкавої княгині Суворової; цілу зиму в Монте-Карло вона була дуже приязна до мами й нарешті завітала з візитом. Вона залишила свій портрет і змусила маму дати слово приїхати до неї в Париж -- вона щойно купила будинок. Вона дорікнула мамі, що та не запросила її подивитися нашу віллу. Одним словом, це найлюбʼязніша й найчарівніша жінка.
Сьогодні було особливо багато [людей], так що я сподіваюся, що скоро все буде добре.
Сьогодні вранці я їздила верхи з Полем. Чорний Принц, бідний кінь, дуже спокійний, вправний; на ньому їздили в Люксембурзі. Я їздила надто пізно, з одинадцятої до першої, коли сонце пече найдужче, і все обличчя в мене обгоріло; це не скоро мине. Мадемуазель Коліньйон лишалася ще якийсь час у Лефевра; сьогодні від ранку вона в нас. Я чарівна з нею; веду її на віллу й усе там показую. Показавши цю віллу вже всім нашим знайомим, я стала як ті провідники, що показують визначні памʼятки іноземцям у Швейцарії; я напамʼять знаю, що скажу.
Верхи з Полем я виїжджала на всі тераси, на алею кипарисів, усюди. Я кілька разів хотіла зустріти Еміля, цього любого Еміля, який так копіює герцога, але зустріла його лише раз, і то коли зовсім про це не думала.
Бідний малий, він думає, що став і товстим, і рудим, і зовсім Гамільтоном. Візок, коні, поза, найменші рухи -- все від цього чудового зразка, і це справді непогано. Навіть та поза герцога у візку, коли він нахиляється, дивлячись на свої руки, -- я не вмію добре пояснити, але розумію, -- навіть ця поза скопійована. Він правий: взяв досконалий зразок, і, стільки його наслідуючи, ще стане кимось. Навіть ходить до Джої в ту саму годину, що й герцог, і проходить пішки повз громадський сад перед готелями.
Валіцький хотів закинути Коліньйон кілька слів про Ламбертьє, а вона каже: я памʼятаю, це той маленький бридкий.
— Так, той маленький бридкий.
Заразом я сказала, що він одружується з Обеліском.
Ми говорили про моє парі:
— Памʼятаєте, він завжди дивився.
— Так, так.
— Ну от, він і далі дивиться, і саме тому я запропонувала Діні дві тисячі франків, щоб вона сказала йому ту дурницю.
На щастя, їй не сказали жодної дурниці про Федуса. Тітка запевняє, що він такий собі Родіонов.
За такого собі Родіонова Обеліск не віддали б.
— Та її за нього й не віддають, він не одружується, він супроводжує герцогиню де Муші, от і все.
Тітка думає, що він не одружується, а я думаю навпаки.
Сьогодні ввечері я знову програла в рулетку. Мені не щастить у грі, хоча час щастити в коханні ще й не настав. Це несправедливо.
Вітри не вщухають, і людей меншає. Сумно.
Я щойно дивилася на тир і так добре його розгледіла, що аж розхвилювалася.
Він більше не приїде до Ніцци цієї зими.
І хай його чорт візьме разом із його любою дружиною.
Фі, фі, фі, дитино моя, ви принижуєте себе, кажучи таке; спокійніше. Ви маєте дивитися на нього байдуже.
Це правда, мені хотілося б побачити леді Монтегю, мені дуже цікаво, дуже хотілося б побачити. Сподіваюся, що наступної зими матиму це щастя.
Але найбільше я хочу жити в Парижі, в паризькому товаристві, тобто, і приїжджати щозими на два місяці до Ніцци. Якби це було можливо, я була б найщасливішою дівчиною в усьому світі. Мені не можна про це думати: думка про таке щастя мене розпалює, захоплює.

Примітки

В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі англійською: «I mean». ↩