П'ятниця, 20 березня 1874

Навіщо я давала стільки пояснень щодо свого потягу до герцога Гамільтона, навіщо казала, що це тому або не тому, що він герцог тощо. Чи не краще було просто сказати: я його кохаю. І хто б наважився не повірити?
Прийом розпочався візитом ласкавої княгині Суворової; вона виявляла багато дружби до мами цілу зиму в Монте-Карло й нарешті зробила візит. Вона залишила свій портрет і змусила маму дати слово приїхати до неї в Париж -- вона щойно купила будинок. Вона дорікнула, чому мама не запросила її подивитися нашу віллу. Одним словом, це найлюб'язніша й найчарівніша жінка.
Сьогодні було особливо багато [людей], так що я сподіваюся, що скоро все буде добре.
Сьогодні вранці я їздила верхи з Полем. Чорний Принц, бідний кінь, дуже спокійний, вправний; його об'їжджали в Люксембурзі. Я їздила надто пізно, з одинадцятої до першої, коли сонце пече найдужче, й маю все обличчя обпалене; це не скоро мине. Мадемуазель Коліньон лишалася ще якийсь час у Лефевра; сьогодні від ранку вона в нас. Я чарівна з нею; веду її на віллу, яку показую. Стільки показуючи цю віллу всім нашим знайомим, я стала як ті провідники, що показують визначні пам'ятки іноземцям у Швейцарії; я напам'ять знаю, що скажу.
Верхи з Полем я піднімалася на всі тераси й алею кипарисів і всюди. Я кілька разів хотіла зустріти Еміля, цього любого Еміля, який так копіює герцога, але зустріла його лише раз, і то коли зовсім про це не думала.
Бідний малий, він думає, що став і великим, і рудим, і зовсім Гамільтоном. Візок, коні, поза, найменші рухи -- все від цього чудового зразка, і це справді непогано. Навіть та поза герцога у візку, коли він нахиляється, дивлячись на свої руки, -- я не вмію добре пояснити, але розумію, -- навіть ця поза скопійована. Він правий: взяв досконалий зразок, і силою наслідування стане чимось. Навіть ходить до Джойї в ту саму годину, що й герцог, і проходить пішки повз громадський сад перед готелями.
Валіцький хотів закинути кілька слів Коліньон про Ламбертьє, і -- я пам'ятаю, каже вона, це той маленький бридкий.