Неділя, 15 березня 1874

У церкві (блакитна сукня, гарно) я не можу терпіти свого коричневого капелюха; давно його не ношу, чорний теж починає набридати. Дивуюся, як я могла носити таку карикатуру, як коричневий.
Я думала побачити барона в церкві, і справді побачила, але він прийшов лише запитати маму, чи оплачені квитки на карнавал; я очікувала більшого.
Розповідають цілий роман про нього й закохану Бек, яка нібито закохана в барона, а барон у неї, але мама й увесь ареопаг його не хочуть. Що Бек дуже нещасна й захворіла через це. Мама й Бек були в церкві, бідний Верман теж. Бідні душі!
Йду забирати свої фіалки, і ми повертаємося.
Іду пішки з Маченькою, Стьопою й Валіцьким; я дуже рада йти пішки, маю таку нагоду раз на місяць, та й то не завжди. Ми вчотирьох ідемо на Прогулянку, але Стьопа лишається на лавці, а ми йдемо далі. Що це з моїми хрещеним татком і хрещеною мамкою -- вони stared me й обернулися, щоб подивитися на мене. Що з ними, з цими дурними німцями; чи вони ще сердяться через капелюх маленького Шарля? Що до нього, навпаки, він завжди відвертається, ніби мене боїться. Ми йдемо до 55, але кілька разів проходимо повз Протоку, яка має кількох гарних метеликів серед вульгарних. Мама, тітка й Діна приїжджають по нас; так нас п'ятеро у візку й Валіцький шостий на козлах. Мама, тітка й Валіцький лишаються на вокзалі, а ми їдемо до Румпельмайєра. Раптом входить Люсі Дюран із двома молодшими сестрами. Ми вітаємося, й я обмінюється з нею кількома словами, але я вражена її манерами. Дивуюся, як її терплять у будь-якому салоні. Діна, яка несла тістечко до рота, завмерла, і її рука залишалася нерухомою, поки Люсі була в кімнаті; Діна дивилася на неї не відриваючись, така була здивована, вражена й скандалізована манерами вродливої іспанки. Справді вона більш непермісна [sic]. Діна повертається, а я знову йду на Прогулянку з Маченькою шукати тата, якого ми не знаходимо.
Усі одружуються цього року, починаючи від нашої великої княжни Марії, потім герцог Гамільтон, і навіть у Ніцці, де ніхто не одружується, дочка префекта вийшла заміж. Варродель одружився, Потьомкін одружився, старша панна Саб'є виходить заміж за пана Берніса, і нарешті -- о диво! -- хай вгадають, хто одружується. Та це чоловік, якого вважали неодружуваним, це... це... це Жон де Левін. Чи досить дивовижно, разюче й неймовірно! Він бере молодшу панну Саб'є, яка приносить два мільйони посагу. Втім, це лише чутки. Забула одне велике весілля: великий князь Микола, син Костянтина, бере панну Скобелєв, сестру княгині Белосельської.
Повертаючись провулком, зустрічаю Конкісту, Ламбертьє й третього, якого не змогла впізнати. Наш візок притиснув їх до стіни.
Вони виходили від герцогині де Муші. Обеліск -- Fulchra, тоді як граф -- Fedus.
Поль був дуже нечемний і дивний за вечерею. Він виписав із Парижа свіжих огірків, з яких обіцяв продати мені два. Тепер відмовляється продавати, пропонує всім, крім мене, й показує невдоволення, коли Бете пропонує мені свою порцію. Я знайшла це вражаюче нечемним і ґротескним.

Примітки

Англійською в оригіналі: stared me -- «витріщилися на мене».
Латиною: Fulchra -- «гарна» (від pulchra); Марійчине прізвисько для Обеліска.
Латиною: Fedus -- «потворний» (від foedus); Марійчине прізвисько для Ламбертьє.