Понеділок, 16 березня 1874

Віттґенштайн гуляє хвора, у купе. А її квазі-чоловік більше не з'являється. Чи не збирається й він одружуватися; чому б ні, це в повітрі.
+ Сьогодні розважаюся. Їду до Леґрана, беру коричневий капелюх і замовляю собі чорний із Парижа. (О) -- Нічого з цього; я написала вчора навмання те, що вище, від хрестика до місяця.
Зовсім не розважаюся. Я стала дуже забобонною й зробила сьогодні вранці дуже складну передбачувальну обіцянку, яка, я думала, не вдасться. Це було так: якщо від цієї миті (пів на дванадцяту) і до того, як я сяду у візок і буду на вулиці, я не торкнуся волосся спереду й не побачу себе в жодному дзеркалі за жодного випадку. Я була вдягнена й у капелюсі. Відомо, як мені важко не торкатися волосся й не бачити себе в дзеркалі -- їх у нас стільки, не можна ні ввійти, ні вийти з жодної кімнати, не опинившись в оточенні дзеркал). Я мусила ходити, опустивши очі. Я була вдягнена об одинадцятій, бо думала виїхати з мамою, але вона поїхала на похорон [Закреслено: блаженного] Халкіонова. Я була певна, що не дотримаю обіцянки; як уникнути того, щоб побачити себе в дзеркалі, -- забуваєш, так легко, входячи, наприклад, у вітальню або їдальню, мимоволі себе бачиш. Я заплуталася; я почала говорити (вище), що якщо я не побачу себе в дзеркалі й не торкнуся своїх маленьких завитків від пів на дванадцяту до хвилини, коли буду на вулиці... тут я перервалася, але ось що мало далі бути: отже, якщо я дотримаюся цих обіцянок, я буду... Не наважуюся сказати що, я буду... це божевілля, абсурд, що спав мені на думку, бо я ніколи про це не думаю, ну, я буду княгинею Віттґенштайн. Чи ж не дивне божевілля без назви. Але це так. Я зробила це заради розваги, бо вважаю, що [Закреслено: для мене] стати княгинею Віттґенштайн -- річ неможлива, кажуть, що він одружений, і потім це було б неймовірно! Отже, даючи обіцянку, я думала, що дотримати її буде неможливо, більш ніж неможливо, і я давала її тому, що стати княгинею Віттґенштайн було ще більш неможливо. І я заздалегідь дивувалася: як дурниці бувають правильні -- я дала неможливу обіцянку заради неможливої речі, яка не може статися, й accordingly я не можу дотримати обіцянки.
Але щоб мати чисту совість, я робила все, щоб її дотримати, й майже непомітно для себе опинилася в момент виходу. Щоб не торкатися волосся, я весь час тримала капелюх, а щоб не побачити своє відображення, наказала принести сукню в куток вітальні. Цю неможливу обіцянку я дотримала всупереч усім очікуванням; я була цілком здивована, опинившись на вулиці (блакитна сукня, гарно? погано? не знаю, я себе не бачила) і дотримавши обіцянку, справді й цілком дотримавши, без жодного лукавства. Їду до Леґрана, вдягаю коричневий капелюх, який лише терплю й якого знімаю, щоб ніколи більше не вдягнути, біля Бакіса.
Але перед тим (чорний капелюх) ми їдемо на Прогулянку; княгиня Суворова була в Протоці, вона дивиться на мене й проводжає мене очима, доки вже не видно. Потім повертаємося (коричневий капелюх) шукати тата, який теж у Протоці зі своїми друзями, графом де Шарсі [?], здається, його племінницею й ще не знаю ким. Коли візок зупинився й я кликала тата, граф де Ламбертьє, який проходив із панами англійського вигляду, зупинився.
-- Тату, тату, хочете поїхати у візку? -- а Діна мені каже:
-- Ось Ламбертьє на тебе дивиться; я зробила вигляд, ніби нічого не чую. Я зійшла з візка, не дивлячись на позирача, щоб тато міг легше сісти.
Сьогодні я ненавиджу малого; він дивився, весь час усміхаючись; дивиться, ніби він моя тітка або мій найближчий друг; не соромлячись, як дивляться на букет або коштовність. Це незрозуміло; я не настільки дурна, щоб думати, що подобаюся йому, що він вважає мене гарною; у таких випадках дивляться інакше й чинять інакше, знаходять спосіб бути представленим. Але ця тварюка про це не думає, має такий вигляд, ніби каже: яка мила дівчинка, чарівна або оригінальна дитинка -- й іде собі далі, а я ображена, не через нього зокрема, а загалом. Якщо б я коли-небудь його пізнала [sic], я б не знала, як себе поводити; бачачи його тільки на вулиці, мені здається, що він у хаті; я б боялася бути фамільярною. Але я вважаю, що ніколи його не пізнаю, не можу собі цього уявити; мені здається, що він завжди буде вуличним позирачем. Не знала б, як з ним розмовляти, але досить про нього.
Увечері ми піднімаємося на третій поверх дивитися на сад Муші, ілюмінований і освітлений; оркестр грає в саду, й візки приїжджають нескінченно. Не люблю на це дивитися, стаю в поганому настрої; поки пишу, звуки оркестру долітають до мене й бентежать. Я вважаю себе надто жалюгідною й надто нещасною, коли бачу, які інші щасливі. Невже ніколи я не житиму, як люблю? Я знаю, що мій час ще не настав, але плачу, бо не знаю, як я житиму, коли він настане. Я дивлюся на цей ілюмінований сад, слухаю цю музику, бачу товариство, що з'являється поміж дерев, і я нещасна, заздрю, плачу.
Я обожнюю ілюмінацію й музику просто неба ввечері, це мене захоплює; тоді я бажаю товариства, суспільства, одним словом -- жити, як люблю!
Е, Боже, я не янгол.
Від вечері то одне вухо в мене горить, то інше. Кажуть, якщо праве -- про тебе говорять добре, а якщо ліве -- погане. Щопонеділка ввечері моя люба тітка приймає гостей; мабуть, говорять про мене; одні мене шматують, інші захищають; захист довгий, бо праве вухо горить уже більше години. Як я вірю в дурниці! Боже, пробач мені, якщо це гріх -- вірити в них.

Примітки

Англійською в оригіналі: accordingly -- «відповідно».
Англійською в оригіналі: English looking -- «англійського вигляду».